Египет моїми очима

Я ЗАКОХАНА У МОРЕ

Здавалося б, що мо же вразити більше, ніж собор Паризької Богоматері, про який стільки переспівано? Чи що є романтичнішого за нічну Ейфелеву вежу, пересипану міріадами мерехтливих вогнів? Чи затишнішого за вузькі вулички старого Кракова? Чи грандіознішого за архітектурні композиції Відня, казковішого від будиночків Німеччини? Для мене кращого не було нічого. І в моєму подорожньому щоденнику вже чекав план на наступний рік зі списком європейських країн і міст, у яких я неодмінно хотіла побувати.
Коли друзі запропонували поїхати до Єгипту, відразу ж одмахнулась. Знала про цю країну кілька речей: там багато росіян та італійців, гарним дівчатам потрібно остерігатись арабів, готелі «все включено» різко контрастують із бідними районами та й цей відпочинок вже «не в моді».

Мене все-таки умовили. Зібрала речі, прихопивши кілька книжок, щоб не нудитися на пляжі. Тоді уявити не могла, як вплине на мене ця тижнева подорож. Не здогадувалась, що в житті є моменти, які змінюють світогляд, торкаючись найглибших струн душі, й що «опісля» згадати себе «до» вже буде неможливо. Справді, рівень життя мешканців Каїру лишив враження не з приємних. А, я ще колись вважала, що моя маршрутка на роботу в час пік — це некомфортне місце! У тамтешніх автобусах немає навіть дверей і на останній сходинці примудряється поміститися четверо-п'ятеро пасажирів. Але при цьому я не зустрічала більш усміхненого народу. Мабуть, правда, що все залежить від погляду людей на речі. А може, вся причина у місяці, що висить над єгипетською землею у вигляді усмішки, обома ріжками вгору, і дарує підопічним душевну рівновагу. До речі, коли на відпочинку у вас із якоїсь причини псується настрій, ліпше цього не показувати мешканцям, бо вони сприймають це як образу — мовляв, їхні зусилля пропали марно...

Та ця порада, мабуть зайва, адже нудьгувати чи сумувати в Єгипті часу немає. Мотосафарі в пустелі, виїзд на джипах у Кольоровий каньйон, відвідання національного заповідника «Рас-Мохаммед», монастиря святої Катерини, гори Синай, Луксора, політ над морем на парашуті... А чого варта подорож на острів Тиран? А занурення до уламків судна «Тильсгорм», знайдених Жаком-Івом Кусто в 50-х роках, чарівного підводного саду довкола коралових островів Шедван, Гіфтун і Нубал, так званого «акваріуму в натуральну величину» та Рас-Самадаї — «південного рифу дельфінів»! А екскурсія на човні з прозорим дном, що супроводжується безперервними розповідями про найбільший корал, який мешканці гордо називають Мозком Єгипту!

На що я одразу звернула увагу — арабські чоловіки мугикають собі під ніс пісеньки, в яких часто повторюється слово «habibi». Пізніше мені пояснили, що це означає «кохана». Ще ніде не зустрічала стільки уваги і захоплення жінками. Прогулянка по сувеніри по містечку Наама-бей перетворилася на театральну виставу. За мене моєму другові пропонували сімдесят верблюдів — полестило, бо ціна неабияка. Стільки компліментів, як того вечора, я не чула, мабуть, за все життя. Щоправда, моєму супутникові це не дуже подобалось, але він змирився, коли на всі покупки ми витратили значно меншу суму від запланованої, а половину прикрас мені вручили безкоштовно.

Ночі в Єгипті — це незабутньо! Можна протанцювати всю ніч у «Ель Фанарі» чи «Паші», стати свідком казкового шоу «1001 ніч», повечеряти у бедуїнів, спостерігаючи захід сонця в пустелі, або ж усамітнитися з теплими ковдрами на узбережжі. Особисто мене найбільше вразила екскурсія до пірамід. Як передати враження? Дивишся і не можеш «осягнути неосяжне». Пригадуєш, яку школі для тебе тема «Сім чудес світу» була улюбленою, як старанно збирала матеріал для реферату «Стародавній Єгипет», якими очима дивилася на фото із зображенням велетенських жовтих пірамід. І саме в ту мить розумієш, що мрії здійснюються і всі буденні проблеми — це лише марнота марнот, а вічне — ось воно, перед тобою, варто лише простягти руку...

Від перших моїх відвідин минуло кілька років. Як і раніше, поповнюю свій подорожній щоденник враженнями від країн Європи та інших континентів, але в Єгипет повертаюся знов і знов. Чому? Бо він дарує мені не тільки сонце, море і пісок. Ця віковічна країна сповнює спокоєм, навчає любити. До знайомства з нею на запитання «що тобі там подобається?» я відповідала кількома стандартними словами, а тепер мені не вистачає і кількох сторінок. Я закохана у смарагдове море, яке ніжно коле ноги коралами та відкриває неповторне розмаїття свого живого світу.

Я закохана у безкінечні простори розжареного на сонці піску, що здіймається клубами пилу посеред пустелі. Я закохана в єгипетський ранок, до неможливості схожий на попередній своїм сонячним променем, закличними трелями пташок, тихим шелестом пальм і кришталево чистим повітрям. Я закохана в єгипетський вечір, що горить вогнями старого міста, звучить вечірніми молитвами мечетей, п'янить солодкуватим димом кальяну та звабливо збуджує ароматами олій. Я закохана в пейзажі зелених соковитих оаз посеред мертвої пустелі, що дивують величезними кактусами і рожевими квітами. Кажуть, не можна увійти двічі в одну й ту ж воду. На щастя, це не стосується Червоного моря.

Р.S. До речі, тепер я ніколи не беру із собою в подорожі книжок. Лише чисті аркуші паперу.