Зрозуміти силу ворога – значить знайти спосіб його знищити.

Встановлення повного контролю над стратегічними галузями української економіки...ознаменовує завершення основної битви «ПРавильної» влади за ресурси багатих

Зрозуміти силу ворога – значить знайти спосіб його знищити.

(китайська мудрість).  

Політологічні студії від Михайла Труфана. 

Студія 1. РевРесурси. 

В часи посилення диктатури та авторитаризму влада завжди використовувала експропріацію суспільних ресурсів та каральні (репресивні) механізми упокорювання їх власників. Особливо такі явища спостерігаються у суспільствах, які нещодавно змінили владну еліту, після соціальних потрясінь і революцій.  Причиною таких дій є фактична слабкість нової влади та негативне відношення до неї частини соціуму. Дуже швидко критична частина суспільних пасіонаріїв (активних громадян) розчаровуються в своєму «новому» виборі в наслідок чого переконуються в неефективності, непрозорості, і, нарешті, злочинності дій влади. В разі залишення суспільства в стані такого «наростаючого збудження» влада дуже швидко буде змінена (чи на чергових виборах, чи внаслідок змови, революції, заколоту тощо), що означатиме втрату для її представників отриманих преференцій та прав на управління державою. За таким сценарієм в історії незалежної України впала влада помаранчевих, після революції 2004 року. Не провівши жодних (окрім введення незалежного тестування при вступі до ВУЗів) ефективних реформ суспільних інституцій (органів центральної влади, місцевого самоврядування, правоохоронних органів, суду тощо), не змінивши правила гри ( а це - податкова, пенсійна, медична, комунальна та інші соціальні реформи) та не поборовши асоціальні явища - корупцію, казнокрадство та кумівство, влада помаранчевих впала і розсипалась як глиняний коллос. В гризні за головну булаву, залишивши українське суспільство сам на сам з демократичними виборами і свободою слова, помаранчі зійшли з політичної сцени, і мабуть, назавжди…

Прийшовши до влади в 2010 році «нові» вирішили не повторювати помилок попередників.

Майже одразу ними (регіоналами на чолі з В.Януковичем) обирається тактика пригнічення пасіонарності громадянського суспільства; підкупу, залякування, або знищення опозиційних політиків. У той же час в свідомість громадян  через ЗМІ вбивається міф про рішучість влади у боротьбі за «стабільність і нормальний розвиток країни». Протягом року не лише в середині країни, а й за її межами ця «міфополітика» сприймалась на ура. Під «шумок» такої боротьби регіонали за 2 роки повністю узурповують центральні законодавчу, виконавчу і судову влади, а після місцевих виборів 2010р. - місцеве самоврядування на 2/3 території держави. Вертикаль влади сформована та повністю підпорядкована єдиному централізованому органу управління – інституту Президента. Сам В.Янукович лише глава цього органу.

Після узурпації влади монополізувати або встановити контроль над усіма капіталізованими РЕСУРСАМИ держави залишається питанням часу. На цьому етапі влада (як виражаються окремі політологи – сім’я) вже не може бути усунута за допомогою протиставлення їй інших (опозиційних) ресурсів. Навпаки, будь-які «антисімейні» прояви ресурсоємних конкурентів-опозиціонерів закінчуються позбавленням ресурсів і, в кращому випадку, втечею за кордон їхніх власників. Решта сидить під слідством, або буде сидіти незабаром. Тому розумні і ресурсоємні «невладні» політики (наприклад, П.Порошенко) намагаються застовбити роль «третьої сили» і обережно «конструктивно» критикують окремі дії влади і її органів, а не дії представників «сім’ї». Їхній розрахунок вивірений – «влада може змінитися, а я повинен зберегти бізнес і вплив». (На переконання автора, така позиція нагадує щуку в акваріумі продуктового магазину, мало хто її купить для того, щоб випустити в річку. Регіонали - не помаранчеві ліберально-демократичні мрійники - і в разі перемоги на виборах 2012р. усім «невладним» доведеться віддавати бізнес, або переводити в «теплі краї», - така філософія диктатури. Вибачте, нічого особистого.).

В кінцевому( уже не довго – 2013р.), усі капіталопотоки прямо або опосередковано проходитимуть через «виключно надійні і свої сімейні»  структури і використати їх для боротьби «з владою за владу» буде неможливо. Встановлення повного контролю над стратегічними галузями української економіки, експортом товарів і послуг, коштами державного бюджету і Національним банком підтверджує такий висновок і ознаменовує завершення основної битви «ПРавильної» влади за ресурси багатих, а також повну перемогу «ЇХ високості». Локальні бої уже нічого не змінять…

Однак, така тактика тиску не діє на малоресурсних та безресурсних активних представників суспільства. Їх - значно більше і вони більш «невидимі» для влади. Тому для пригнічення пасіонарності громадянського суспільства влада посилює податковий тиск на представників малого та середнього бізнесу (ускладнює адміністрування податків та підвищує штрафи); встановлює жорсткі правила відкату при виконанні договорів за рахунок бюджету; поступово зменшує сумарну оплату найманим працівникам спочатку на державних, а потім на «своїх» підприємствах (хто не згідний – звільняється, на меншу оплату приходить новий працівник, знову зменшення оплати, звільнення і т.д.); розкручує інфляцію чим «здешевлює» пенсії, пільги і допомоги незалежним від влади пенсіонерам та іншим бюджетним утриманцям. Такий перелік «покращень уже сьогодні» не є вичерпний, але достатній для того, щоб заощадження і доходи громадян швидко зменшились і не могли бути задіяні як ресурси для фінансування революційних дій. Адже без вільних коштів «шкурні» питання (фізичного виживання і особистої безпеки) стають важливішими за свободу слова чи демократію взагалі.

Сюди (в політику контролю влади над ресурсами громадян) слід додати останні нововведення НБУ - паспортний контроль при обміні валюти та повну ідентифікацію при купівлі-продажі майна. Все це зроблено лише для того, щоб контролювати некапіталізовані РЕСУРСИ громадян України, а також можливі вливання з-за кордону «на правое дело»,  що свого часу прогавила влада Кучми в 2000-2004рр.

Для забезпечення повної ресурсної безпеки від представників «середньої руки» і всіляких там організованих «бездельников» недержавного сектору з 2012 року введено оновлену статистичну звітність для громадських організацій.  В якому особлива увага приділяється питанням наявності ресурсів, тобто звідки кошти на діяльність і куди їх потратили. Звичайно, перевіряти «відповідність звіту оперативним даним податківців» будуть не органи статистики. І  «заплановані перевірки» почнуться, чомусь?, у серпні-жовтні цього року. Крім того, депутати-регіонали так прискіпливо слідкують за «грантодавцями» і «грантоїдами», що легального тренування і підготовки «бригад борців з аль-диктатурою» вже не вийде, навіть в Чорному лісі на Галичині.

Щоб завершити тему «революційної ресурсозабезпеченості», а також не ввійти в суперечність з догмами соціальних наук, розглянемо ще такий вид ресурсів як «партійні штики і прихильники опозиції», оскільки це вважається деякими «рідними місіонерами» чи не найважливішим РЕСУРСОМ змін влади і соціальних перетворень. В розумінні світових світил політології та соціології цей ресурс є одночасно і «безкоштовним», і «найдорожчим». Тобто йому (живому ресурсу) не треба платити за вихід на революційну арену, а його значна кількість забезпечує перемогу над «силами зла». Так. Це підтверджено історією. Нещодавний північно-африканський революційний вітер зніс дах не одному «стабільному януковичу». Однак, в наших реаліях цей ресурс самий вибухонебезпечний, непередбачуваний і самий незручний, насамперед, не для влади, а для нинішніх опозиційних лідерів-месіонерів. І ось чому. По-перше, він (людський РевРесурс) уже «видихнувся» в 2004 році, по-друге, він уже звик отримувати за «ТАК!» немалі гроші, і по-третє, - а де Ви бачили в одному місці усіх членів партії «Батьківщина»? Ну хоча б лише депутатів усіх рівнів цієї найбільшої опозиційної партії. Якщо задекларовану кількість «партійних штиків», депупатів і їх довірених і «приближених» осіб організувати в потрібному місці і у визначений час, то мабуть, і прихильників кликати не потрібно - ХТОсь до геліокоптера не добіжить… Але на виході – пшик. Не «ведеться» на заклики опозиції народ.  Зате як гарно «валить» то й же РевРесурс паркан під Верховною Радою, «хакерує» офіційні сайти і «опускає» представників влади в соціальних мережах!

 Отже він є! «Він ще живий, він ще не вмер»…(Але це тема наступної статті).

Таким чином, висновок з нашої лекції: на сьогоднішній день влада «попрацювала» успішно і зробила все, щоб РЕВОЛЮЦІЙНІ РЕСУРСИ нейтралізувати. Ну майже все…

Так що, «Не впадай у відчай, але і не живи ілюзіями» (Китайська мудрість.)

(Далі буде).