Роздуми на тлі Посту та напередодні "восьмоберезня" і т.п.
Фільм Пітера Грінуея "М'ясник, крадій, його дружина, її коханець" відкривається реплікою автора: "Ця картина присвячується тим, кого я ненавиджу".
Британський режисер невблаганно викриває у своїх картинах людські гріхи, страхи й бажання. А вже нам вирішувати - дивитися те чи ні, бачити суть чи відмовитися...
Отже, шумовиння-мозаїка з останніх подій: висловлювань, що їх "недочули" та фотографій, котрі кудись зникли... Виокремлю дві - надто яскраві своєю провокативністю на тлі начебто й незначущості самих подій. Маю на увазі варіації навколо нещодавніх висловлювань Володимира Литвина щодо ролі жінки у суспільстві та появу-зникнення фотографій з полювання Євгена Червоненка на його сторінці у Фейсбуці.
Як-то кажуть, публічні особи мусять відповідати за свою публічність... (згадувані нижче персонажі - лишень макет можливої передісторії подій)
План психологічно-інтроспективний
За кожним титаном може ховатися звичайна людина - зі своїми почуттями та вчинками, що мають виток саме у корінні, розвитку особистості. І поки один хлопчак постійно отримував підручником по голові за те, що смикав однокласниць за косички, інший - поціляв з улюбленої рогатки по шибках. Зрештою, обидвоє хлюпали носами перед директором та несли додому червоні від послань до батьків щоденники.
Але усе те поступово миналося. Способи самоствердження змінювались, та векторна спрямованість лишалася: на "вищу істоту" чи на "маскулінного мачо", - що такими мусить визнати загал колишніх хлопчаків. І все має тому служити - гіперкомпенсації колишніх психотравм. На жаль, за такої ситуації жодні інші досягнення не здатні принести людині відповідної радості та самоповаги. Потрібна саме сатисфакція у важливих для індивіда сферах. У описуваній історії - це ствердження "на полі бою" чи "гендерна вищість".
Звісно ж, очевидне доводити не треба. Але наші герої не такі... Тому мусять щось доводити. І не відають, що насправді намагаються довести насамперед самим собі - власну дорослість, мужність, силу... На жаль.
План політико-міфотворчий
Звісно ж, ці "події" як такі начебто мають невелику вагу. Важливіша тут симптоматичність. До чого призвичаюють соціум? До культу сили та сильного, до войовничої патріархальності, що за визначенням "вирішує усе". До того, що усе має бути "як завжди", "як усталено", що "дорослі (?) дяді" самі усе вирішать, бо "так їм призначено"... Вам вже сумно? Чи навпаки - смішно з того, що "у титана глиняні ноги", а усі його дії дуже легко пояснюються абсолютно не переживаннями "за долю нації"...
Спробуймо поєднати?
А можливо, не варто отако прискіпуватися до суто людських вчинків політиків, хоча вони начебто й "вершителі доль"? Адже кожен має право і на "скупу чоловічу сльозу", і на щиру радість від перемоги (навіть над беззбройним?). То усе - "людське, занадто людське", як казав колись Ніцше. Усе може бути. Але зважімо на контекст - поява відповідних фото саме під час Посту. Збіг? І нетолерантні висловлювання напередодні жіночого свята. Теж просто збіг? ...
Насправді, річ не у тім. Залишмо політтехнології політтехнологам. Варто поглянути на ситуацію просто по-людськи. І подумати - чому "нагорі" мусять бути отакі "хлопчаки"...
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.