З’їзд ПР: консервативність та відсутність чітких відповідей

Учора, 17 березня, мені видалася можливість на власні очі поспостерігати за 13-м з’їздом Партії регіонів, що пройшов в Міжнародному виставкому центрі у м. Києві.

 Учора, 17 березня, мені видалася можливість на власні очі поспостерігати за 13-м з’їздом Партії регіонів, що пройшов в Міжнародному виставкому центрі у м. Києві. При чому як за його офіційною частиною, так і за тим, що відбувалося за його лаштунками.

Загалом на з’їздах регіоналів завжди присутня одна позитивна риса – лаконічність, що в черговий раз виявилася в 2-х годинній тривалості; і негативна – відсутність новизни та максимальна відрежисованість заходу.

На вчорашньому з’їзді остання риса проявилася в очікуваних чергових словесних вправах на теми «корупції», «освіти», «охорони здоров’я», «нової промислової політики» «необхідності реформ», «об’єднання країни», «стабільності», «поганої опозиції» тощо та практично повній відсутності свіжих поглядів та думок серед промовців партійного з’їзду. Я навіть припускаю, що Президент дійсно хоче боротися з корупцією – вона руйнує його владу.

Але, нажаль на з’їзді владної партії так і не пролунали чіткі відповіді й інноваційні ініціативи щодо гострих соціальних питань, й практичних механізмів їх вирішення, проведення реальних реформ.

Головною подією з’їзду було покликане стати злиття Партії регіонів та «Сильної України» Тигіпка. Хоча по факту це «злиття» виявилося ліквідацією партії Тігіпка та приєднанням її членів до Партії регіонів, яка повністю зберегла свою назву та керівні органи (за незначним вкрапленням тигіпківців).

При цьому сенс такого об’єднання досить сумнівним.

Навряд чи електорат Тигіпка «стройними рядами» проголосує за Партію регіонів, а можливість у майбутньому парламенті мати ще одну партнерську фракцію виглядає більш доцільною. Проте в ПР порахували інакше. І причин цьому може бути кілька – і намагання включити Тигіпка в «крисині біга» за пост наступника Януковича (улюблений прийом нинішньої команди), і острах конкуренції з боку більш енергійного й сучасного політичного лідера.

Для чого це потрібно Тигіпку? Це найцікавіше запитання. Невже він сподівається виграти в «підкилимній» боротьбі у Азарова, Хорошковського, Клюєва чи Арбузова – сумнівно. Швидше за все тут роль зіграли невідомі широкій громадськості фінансові чи адміністративні чинники.

Домінуючим настроєвим  мотивом делегатів з’їзду, особливо це відчувалося в кулуарах, були напруженість та стурбованість. І воно не дивно. Адже на з’їзді, крім стандартного «треба йти до людей», так і не прозвучало того, за рахунок чого Партія регіонів має перемагати.

При цьому, як не парадоксально, що починати роботу треба з переконування …. своїх однопартійців, яких, як було оголошено, налічується 1,5 мільйонів осіб. Якщо тільки члени ПР разом зі своїми рідними та близькими проголосують за партію, то цього вистачить повторити переможний результат 2007 року – 34,37% (або понад 8 мільйонів голосів). Але поки що партійні лідери ПР схоже не можуть вирішити чи їм «об’єднувати країну», чи виконувати обіцянки перед своїми виборцями дані ще на попередніх виборів (від «покращення життя вже сьогодні» до «російської мови»).

Крім того в ПР простежується очевидний кадровий голод – практична повна відсутність нових політичних облич на з’їзді (функціонери призначені в МВС, ДПС, НБУ не рахуються). А як відомо зі старих дошок та гнилих дерев нового сучасного будинку не побудуєш.