У Громадській приймальні Міноборони людно. В очікуванні прийому люди діляться наболілим.
— У Бога на небі їжакові було добре, але він просився додому на землю, ...вигріб собі місце під корінням дерева і сказав: «Своя хата — своя правда, своя стріха — своя втіха!», — з усмішкою розповідає байку один із прохачів.
— Що ви нам про їжаків розповідаєте, — перериває оповідача інший відвідувач й починає про своє. — У 1962 році знайомий підполковник у відставці, тоді лейтенант, прибув до Київського гарнізону разом з іншими десятьма випускниками військового училища для проходження служби. Їх відразу розмістили в гуртожитку з усіма зручностями, а одруженому через два місяці надали однокімнатну квартиру. Це ж було всього-навсього через 17 років після закінчення Великої Вітчизняної війни.
Тому він не може збагнути, чому в мирний час, на 21-му році незалежності, навіть старші офіцери звільняються в запас без власного даху над головою.
Прийом того дня проводив начальник Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України генерал-майор Петро Онуфрійчук. (до речі - меценат божого храму в с.Журавне)
Так, полковник, який служить у Генеральному штабі ЗС України, попросив терміново забезпечити його сім’ю якимсь службовим помешканням, бо ж один із районних судів столиці постановив виселити його із гуртожитку без надання житла до 15 квітня ц. р.
— Нас виселяють через місяць, — поскаржилися чотири військовослужбовці, які представляли інтереси всіх мешканців гуртожитку. — Допоможіть!
— На жаль, у Києві все службове житло розподілене, — пояснив Петро Онуфрійчук і порадив: — Шукайте квартири самостійно та з допомогою своїх командирів, укладайте договори оренди...
Таку пораду Петро Васильович надав і підполковнику, який, за його словами, віддає за піднайом квартири 85% свого грошового утримання, а тому його сім’ї дуже сутужно.
— А чому не укладаєте договір оренди?
— Власники квартир на це не погоджуються, бо ж бояться «засвітитися» перед податківцями...
Який вихід з цієї ситуації? Можливо, варто повернутися до практики, яка була в ЗС України на початку 90-х років минулого століття. Тоді військовослужбовцям, які перебували на квартирному обліку (в тому числі й автору цих рядків також), щомісяця за списком, завіреним командиром військової частини, в бухгалтерії видавали кошти, які компенсували від 30 до 40% витрат за піднайом квартир.
— Коли ж я стану новоселом? — запитала вдова старшого прапорщика, яка перебуває у загальній квартирній черзі з червня 1993 року.
— У зв’язку з тим, що в 2012 році в Бориспільському гарнізоні будівництво житла не планується, можемо запропонувати вам квартиру у разі надходження житла на розподіл в інших гарнізонах... Але якщо ви ще трохи почекаєте, то не треба буде й переїжджати, адже ви — третя на черзі.
Як повідомив представник Департаменту капітального будівництва, цього року в Києві буде закуплено 84 квартири, 30 — у Василькові, 15 — у Гостомелі, де ще й побудують 104. Розподілятися вони будуть між тими, хто стоїть у черзі з 1991 року.
Словом, за таких темпів забезпечення житлом останній нинішній столичний черговик отримає власну квартиру років за 100. Тому навіть ті з безхатченків, які простояли у столичній квартирній черзі 15-19 років, просили включити їх до списку претендентів на отримання житла за межами Києва.
Генерал-майор Петро Онуфрійчук задовольнив їхні прохання, наголосивши: «Житло виділятиметься в міру надходження. І ви повинні бути реалістами».
Володимир КАМЕНЕЦЬКИЙ,
«Народна армія»
(довідково: Начальник ГоловКЕУ ЗСУ наприкінці березня 2012 року почав проходження Військово-лікарняної комісії з метою звільнення з лав Збройних сил України. ТВО Начальника ГоловКЕУ ЗСУ призначений полковник Проганюк Сергій Тарасович)