Предмет адвокатської таємниці

Науковці неодноразово звертали увагу на недосконалість законодавчого визначення предмета адвокатської таємниці. Дискусійним є чи входить сам факт звернення особи, – адвокат Вадим Хабібуллін

Стосунки адвоката і його клієнта будуються на принципі конфіденційності, встановленому в ч.1 ст.4 Закону України “Про адвокатуру”. Наріжним каменем забезпечення цього принципу є адвокатська таємниця. Предмет адвокатської таємниці складають питання, з яких громадянин або юридична особа зверталися до адвоката, суть консультацій, порад, роз ¢ яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов ¢ язків (ч.1 ст.9 Закону “Про адвокатуру”).

Аналіз останніх публікацій в Україні свідчить, що в роботах І. Гловацького, О. Задніпровського, С. Логінової, В. Короля, Н. Таварткіладзе та інших учених досліджувалися проблеми висвітлення предмету адвокатської таємниці. Разом із тим, окремого висвітлення потребують такі дискусійні питання: 1) чи входить до предмету адвокатської таємниці сам факт звернення особи за наданням юридичної допомоги; 2) чи включаються до нього лише відомості, несприятливі для клієнта, чи взагалі будь-які відомості і т. ін.

Метою цієї статті є спроба визначити складові елементи предмету адвокатської таємниці.

Науковці неодноразово звертали увагу на недосконалість законодавчого визначення предмета адвокатської таємниці. Так, у юридичній літературі дискусійним є питання, чи входить до нього сам факт звернення особи за наданням юридичної допомоги.

О.П.Заднепровський стверджує, що факт звернення особи до адвоката, реєстрація чи запис її анкетних даних у книзі обліку угод на надання правової допомоги охоплюється адвокатською таємницею. Тому він не згодний з положенням, що працівники податкової інспекції можуть у будь-який час, здійснюючи перевірку щодо податків, фактично порушувати адвокатську таємницю [1, 46].

Аналогічну позицію займає і російський адвокат М.Ю.Барщевський. Для обґрунтування своєї позиції він посилається на ст.5 Правил професійної етики російського адвоката та п.1.5 Правил професійної етики членів міжрегіональної колегії адвокатів, затверджених у 1997р., де записано, що адвокатською таємницею є сам факт звернення до адвоката. Але пізніше, у Федеральному Законі “Про адвокатську діяльність й адвокатуру в Російській Федерації” наведено вже таке поняття адвокатської таємниці: “Адвокатською таємницею є відомості, які пов ¢ язані з наданням юридичної допомоги своєму довірителю” (ст.8) [2]. Таким чином, російський законодавець чітко не визначився щодо самого факту звернення клієнта до адвоката. Проте, – як зазначає І. Гловацький, “можуть бути випадки, коли для підзахисного буде важливим зберігати у таємниці не сам факт звернення певної особи щодо його захисту, а дані, хто саме звертався до адвоката з цим питанням” [3, с. 313]. Такої ж думки дотримується Р.Гревцова: “до предмета адвокатської таємниці має бути віднесений не тільки факт звернення до адвоката самого клієнта, а й особи, що звертається в інтересах останнього” [4,с. 71]. Вона наголошує на тому, що “…таємниця звернення осіб з проханням про надання правової допомоги має зберігатися навіть тоді, коли доручення про наданням такої допомоги не було прийнято адвокатом. Адвокат має зберігати у таємниці і відомості про мотиви відмови у прийнятті відповідного доручення (наприклад, через переконання адвоката про відсутність правових чи фактичних підстав для його виконання) [4, с. 71].

С. Логінова вважає, що “предметом адвокатської таємниці є факт звернення до адвоката, мотиви, що спонукали до звернення, відмова адвоката від доручення та її мотиви, умови договору про надання юридичної допомоги, документи, які передані адвокату клієнтом, суть консультацій, порад та роз ¢ яснень, правові документи, що складені адвокатом, відомості, які отримані з матеріалів справи, процесуальні дії адвоката, що спрямовані на реалізацію прав клієнта, відомості про особисте життя клієнта та членів його родини, будь-які інші відомості, що можуть бути розголошені лише з дозволу клієнта” [5,с. 13]. С.Логінова розглядає адвокатську таємницю у двох аспектах, а саме як таємницю клієнта (факт та мотиви звернення, відомості про особисте життя тощо, що не можуть бути розголошені без дозволу клієнта ) та таємницю адвоката(умови договору, суть консультацій, порад та роз ¢ яснень, зміст правових документів, що складені адвокатом, відомості з матеріалів справи тощо). “Таємниця клієнта є визначальною, оскільки, в широкому розумінні, і таємниця адвоката є таємницею клієнта” [5,с. 13].

Як вважає В. Король , “предметом адвокатської таємниці є факт звернення до адвоката, питання, з якими громадянин чи юридична особа звертались до нього, суть консультацій, порад, роз ¢ яснень та будь-яка інші інформація, що стосується юридичної допомоги”[6,с. 104].

При розгляді питання про адвокатську таємницю у кримінальному процесі З. Макарова застосовує для визначення її предмета суб ¢ єктивний критерій, а саме діяльність професійних юристів-адвокатів, які беруть участь у кримінальному судочинстві головним чином як захисники [7,с. 140].

Дискусійним в юридичній літературі є питання про те, чи включаються в предмет адвокатської таємниці лише відомості, несприятливі для клієнта, чи взагалі будь-які відомості. На думку А. Ципкіна, предмет адвокатської таємниці становлять лише факти, які викривають особу у вчиненні злочину або взагалі несприятливі для неї [8,с. 22].

Д. Ватман стверджує, що поняття адвокатської таємниці охоплює не лише інформацію, що погіршує становище обвинуваченого, а й усі дані, які з тих чи інших міркувань він розраховував приховати від органів дізнання, слідства й суду [9,с. 44].

З погляду Н. Таварткіладзе , коло відомостей, що охоплюються поняттям “адвокатська таємниця”, не обмежується фактами, які не сприятливі для клієнта. До них можуть бути віднесені й інші дані, які клієнт з будь-яких причин не бажає зробити предметом судового дослідження. Використання такої інформації захисником на досудовому слідстві та в суді може мати місце, виходячи з інтересів справи, що не завжди збігатиметься з бажанням підзахисного, проте не може суперечити його законному інтересу. Встановити перелік всіх відомостей, які можуть бути одержані адвокатом у процесі виконання своїх професійних обов ¢ язків, неможливо. Тому слід обмежитися ознакою предмета – будь-які відомості, які стали відомі адвокату у зв ¢ язку із здійсненням правозахисної діяльності. “Діючи в інтересах клієнта, адвокат інформує його про відомості, які стали йому відомі у зв ¢ язку з виконанням доручення. Тому професійна таємниця адвоката стає відомою і клієнту, а отже, і його таємницею. Аналогічно таємниці клієнта, довірені адвокату, стають таємницями останнього. У всякому разі суб ¢ єктом охорони таємниці клієнта завжди буде адвокат”[10,с. 12]. Крім того, Н.Таварткіладзе вважає, що виникнення обов ¢ язку щодо збереження таємниці клієнта пов ¢ язане з моментом звернення особи до адвоката за наданням правової допомоги незалежно від прийняття доручення [10, с.12].

І. Гловацькому здається більш правильним, що “законодавець, визначаючи поняття адвокатської таємниці, мав на меті будь-які відомості, незалежно від того, негативну чи позитивну роль вони могли відіграти насправді. Головне при цьому – виходити з того, чи мав намір і бажання підзахисний розголошувати такі відомості” [3,с. 314].

Н.Обрізан цілком слушно зазнає, що предметом адвокатської таємниці “охоплюються всі відомості, які стали відомі адвокату-захиснику від клієнта в процесі розслідування справи. Вже з моменту звернення особи до адвоката-захисника у останнього виникає обов ¢ язок щодо дотримання конфіденційності. І основним є не характер інформації, не її позитивність чи негативність для клієнта, а намір і бажання клієнта розголосити цю інформацію” [11,с. 146]. Саме тому справедливим є твердження М. Барщевського, що з моменту, коли клієнт переступив поріг юридичної фірми або бюро, все, що там відбулося, є предметом адвокатської таємниці [12,с. 51].

С.Чорнооченко висловив думку, що предметом адвокатської таємниці охоплюються випадки спілкування адвоката з клієнтом з приводу гонорару [13,с. 64]. Нам ця точка зору уявляється не вірною. Питання гонорару не мають жодного зв ¢ язку з суттю самої кримінальної справи, а тому не охоплюються адвокатською таємницею. Прикладом задовільної правової регламентації змісту предмета адвокатської таємниці, на нашу думку, слід рахувати проект змін та доповнень до Закону України “Про адвокатуру”. У ст.9 цього законопроекту зазначено, що адвокатською таємницею є:

1) інформація про клієнта та третіх осіб, що стала відома адвокату у зв ¢ язку зі здійсненням адвокатської діяльності;

2) факт звернення клієнта до адвоката або адвокатського утворення;

3) суть доручення чи питання, з яким клієнт звертався до адвоката(адвокатського утворення), суть консультацій, порад, роз ¢ яснень, наданих адвокатом (адвокатським утворенням), складені документи правового характеру, всі матеріали, що складають адвокатське досье, інформація, яка зберігається на електронних носіях, та будь-які документи і відомості, одержані адвокатом при здійсненні адвокатської діяльності;

4) зміст договору про надання правової допомоги;

5) документи, передані адвокату клієнтом;

6) інші відомості, пов ¢ язані з наданням адвокатом правової допомоги [14,с. 32-33].

“При розгляді цієї статті проекту народним депутатам слід усвідомлювати, що спротив розширенню встановлених в Україні меж адвокатської таємниці є безглуздим – адже хоч як національний законодавець намагався б звузити обсяг цього поняття, воно при розгляді Європейським судом з прав людини відповідних справ тлумачиться автономно, а вже розглянуті Судом справи свідчать про те, що досі застосоване Судом автономне тлумачення цього поняття фактично було дуже широким. Саме йому й відповідають норми зазначеного законопроекту. Успіх його і, звичайно, подальше дотримання – можуть бути запорукою зменшення потенційної кількості відповідних справ у ЄСПЛ за статтею 8, в яких Україна може бути відповідачем, а поразка- підґрунтям для збільшення кількості таких справ” [15,с. 23].

ЛІТЕРАТУРА:

1. За днепровский А.П. Обеспечение сохранения адвокатской тайны и действие принципа презумпции невиновности. Гарантия или декларация?//Адвокат.-2002.-№2-3.

2. Закон «Об адвокатской деятельности и адвокатуре в Российской Федерации», принятый Государственной Думой 26.04.2002г. Одобрен Советом Федерации 15.05. 2002г.

3. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. .-К., 2003.

4. Гревцова Р.Ю. Проблеми застосування та вдосконалення законодавства України щодо відносин адвоката з клієнтами//Організація адвокатури і надання правової допомоги в демократичному суспільстві.-К., 2002.

5. Логінова С.М. Адвокатська таємниця: теорія і практика. Автореф. дис…канд..юрид.наук.-К., 2002.

6. Король В.В. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави, обмеження. Івано-Франківськ, 2003.

7. Макарова З.В. Гласность уголовного процесса: Челябинск, 1993.

8. Цыпкин А.Л. Адвокатская тайна.-Саратов, 1947.

9. Ватман Д.М. Адвокатская этика. М., 1977.

10. Таварткіладзе Н.М. Етичні основи діяльності адвоката-захисника.-Автореф. дис…канд..юрид.наук. -О., 2003.

11. Обрізан Н. Адвокатська таємниця у кримінальному процесі //Підприємництво, господарство і право.-2005.-№6.

12. Барщевский М.Ю. Адвокатская этика. -Самара, 1999.

13. Чорнооченко С.І. Забезпечення таємниці особистого життя громадян: цивільно-правові аспекти //Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення. Матеріали науково-практичної конференції. 30 січня 2003. К., 2003.

14. Зміни та доповнення до Закону України від 19 грудня 1992 року №2887-ХП “Про адвокатуру” //Адвокат.-2005.-№10.

15. Жуковська О., Бузаджи К. Професійні права адвокатів у контексті Європейської Конвенції з прав людини: практика Європейського суду та українські реалії //Адвокат.-2005.-№5.

Вадим Хабібуллін
Київ, Святошинський р-н
адвокат, правозахисник, громадський діяч