Моє мовне майбутнє...
13 червня 2012, 07:06
«Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову»
Ліна Костенко
Сьогодні зранку, я прокинувася як завжди, тобто просто сповз з ліжка, продер очі, нашвидку випив чаю. Далі я вийшов надвір, пахло літом і Україною, так саме тією Україною, якої з таким темпом розвитки демократії скоро зовсім не стане. Я – просто школяр, просто учень 11 класу, скоро мені йти в доросле життя. Скоро я маю побудувати собі життя. І мені на жаль, чи на щастя абсолютно не все одно як, де, за яких умов я житиму. Частинка України, мабуть закладена до мого серця від самого народження, та частина, яку не вибити, не випалити, не стерти…Мене хвилює одне лиш питання: " Наші політики взагалі не знають такої держави як Україна?" Якою частиною тіла взагалі можна було думати приймаючи цей толерантний, всеохоплюючий законопроект № 9073 "Про засади державної мовної політики". Завтра на моє питання українською будь-де в громадському я можу отримати відповідь: " Говорите на русаком пожалуйста", - хоча зачекайте, якщо слідувати усім пунктам, то я зможу почути і арабську й англійську і т.д. Взагалі про, що говорити, давайте зробимо усі мови світу державними, лише б залишитись на другий термін, лише б збільшити електорат. Написано немало матеріалу, заарештовано не один десяток журналістів, тема нашої влади перетовчена в ступі до того, що вже ступа стерлася, а товкти ще треба. Я просто сидів і думав, в якій країні я проживу життя, якими виростуть мої діти? Чи дозволять мені розмовляти рідною мовою батьків у своїй рідній державі? Сонечко посміхалося, провінційне містечко пахло літом, діти в садочку розмовляли Українською.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.