Збірна Ірландії - гонористий аутсайдер ЄВРО-2012

Про вміння програвати з без розпачу і навіть з натхненням

Чим більше спостерігаю за ірландцями, тим більше вони мені подобаються. Хлопці грають у своє задоволення, незалежно від суперників і кількості пропущених м'ячів. Їм абсолютно по цимбалах з ким зустрічатися і кому програвати.

У першому матчі поступилися хорватам - 1:3, в другому, вчора, на них очікували чинні чемпіону світу і європи - іспанці. Результат поєдинку був прогнозований заздалегідь.

Одначе ентузіазму від цього в островитян не поменшало, як не відчувалося навіть натяку на мандраж. І це безумовний позитив. Грали на одному диханні від першої хвилини до останньої за шаленої підтримки вболівальників.

Вочевидь смарагдова збірна пишається вже самою участю в Чемпіонаті і кожен раз виходить на поле переповнена відчуттям самоповаги і супутнього їй національного гонору: "подумаєш - зазнали поразки, а що, хтось сумнівався? Головне - здорово награлися, "відятгнулися" на всі сто. Про нашу героїчну звитягу на ЄВРО-2012 складуть легенди й напишуть балади, які переповідатимуть нащадкам з покоління в покоління, незалежно від здобутого нами місця у групі. Ми - ірландці, і цим все сказано. Нас можна обіграти, але стати крутішими за нас - нікому і ніколи!".

Згадується фраза одного кіноперсонажу зі знаменитої художньої стрічки Мела Гібсона  "Хоробре серце". Йдеться про ірландця, який приєднався до повстанської армії Вільяма Волеса в боротьбі за визволення Шотландії з-під ангійського гніту. При знайомстві з провідником, якому трохи згодом врятував життя, він сказав: "Ірландці кажуть, аби поспілкуватися з рівними собі, ми маємо почути Бога".

Збірна Ірландії програла футбольному гегемону з рахунком 0:4. Але, чорт забирай, зробила це красиво і навіть з натхненням. Принаймні, такі враження залишилися від матчу в мене.