Захистимо Конституцію?

Олександр повільно крокував центром міста, обмірковуючи, як можуть скластися переговори. Дорогою він зустрічав усе більше людей: зграйки студентів, що шепталися на ходу; колони дорослих дядьків, що з гучним реготом тупотіли по бруківці; гурти баб з транспарантами. Ніхто не звертав на нього уваги. 

 

Раптом хтось впізнав його: 

 

– Привіт, Олекса! Ходімо з нами! 

 

– А куди ви йдете? 

 

– На мітинг! 

 

– Навіщо? 

 

– Захистимо Конституцію! 

 

– Мені здавалося, що сьогодні її будуть міняти. 

 

– Ми не дозволимо! Саме тому ми йдемо на мітинг! 

 

– Але ж Конституція не виконується. 

 

– Так, злочинна корупційна влада розтоптала Конституцію! Нема безкоштовної освіти, нема безкоштовної медицини, нема гідної зарплати у вчителів та лікарів і нема навіть особистого голосування депутатів, які продають свою картку для голосування за кілька мільйонів та їдуть відпочивати за кордон! Замість соціальної держави – голодомор та громадянська війна! І прав людини нема, як в 1937 році! 

 

– Якщо владі вигідно порушувати Конституцію, треба її міняти. 

 

– Владу? 

 

– Конституцію! 

 

– Що ти кажеш! Це найкраща в світі Конституція! Все у нас відібрали, тільки Конституція прекрасна залишилася! Не віддамо її у пазурі злочинного режиму садистичних імпотентів нетрадиційної орієнтації! 

 

– Ви, здається, не розумієте простих речей. Конституція – це угода про суспільний устрій. Угода має бути вигідною для всіх: для мене, для вас, для них. Дотримуватись угоди має бути вигідніше, ніж порушувати її. Якщо угода стає невигідною для всіх... 

 

– Для нас Конституція вигідна! 

 

– Чим? Пустими обіцянками?! За цією угодою ви не можете змінити «злочинний режим», коли він порушує угоду. 

 

– Тоді кому вигідна Конституція? Цим злочинцям при владі?! 

 

– Їм теж невигідна, бо у ній занадто багато обіцянок, що не можуть бути виконані. В результаті вони змушені порушувати обіцянки, ставати злочинцями у ваших очах, хоч жоден суд не визнає їх злочинцями. Їм доводиться втрачати обличчя, брехати вам і задобрювати вас подачками, терпіти ваші сплески гніву. Це все відбирає багато грошей, часу та нервів. 

 

– І що робити, якщо угода невигідна для всіх? 

 

– У такому випадку сторони домовляються її змінити. Власне, я якраз іду на переговори. 

 

– Олекса, ти ворог! Ти зрадник! Іуда! Йди, холуй, домовляйся з хазяями! А ми захистимо нашу Конституцію! 

 

Олександр знизав плечима і пішов далі. 

 

Біля парламенту зібрався величезний натовп. Половина натовпу була накрита найбільшим в світі державним прапором. Його притягли сюди, щоб влада не наважилася розігнати мітинг. Бо якщо розгонять – обов’язково вчинять злочин: наругу над державним прапором! «Ну, можна бити по нирках, можна труїти газом, можна пакувати усіх підряд в автозаки. Ми самі так примусимо отямитись цих демагогів, коли прийдемо до влади. Бо в країні має бути порядок. Але не можна знущатися над прапором! Вони не посміють!» – пояснив напередодні один з лідерів опозиції у вузькому колі активістів комітету опору політичним репресіям. 

 

Власне, це був не парламент. Практично всі, хто залишився всередині, заздалегідь мали вказівки, як змінити Конституцію. Хтось робив це за гроші, хтось – заради кар’єри, а хтось просто тому, що все життя не ставив під сумнів керівні вказівки. 

 

Вздовж фасаду будівлі вишикувався потрійний кордон міліції. Олександра навіть не пустили до центрального входу. Коли він казав, що йде на переговори міняти Конституцію, міліціонери сміялися над ним. 

 

– Хто ти такий, щоб міняти Конституцію?! - казали вони,- Покажи посвідчення депутата! На депутата ти не схожий, на Президента – тим більше! Йди до своїх і протестуй з ними! 

 

А натовп заповнив вулицю, розсипався, різнобарвний, як конфетті. І очі у людей були круглі-круглі, наче поряд вистрілили з хлопавки. 

 

Олександр рішуче відділився від натовпу й став обходити будівлю. З іншого боку, біля чорного входу, не було жодної людини. Він увійшов, роздягся в гардеробі, дав охоронцям себе обшукати. М’які килими, розстелені на мармурі, привели його до кімнати відпочинку. Там перед телевізором чекав на рішення, ним же й замовлене, огрядний пан з булавою в руках. Коли рішення буде прийняте, він одразу вийде до трибуни і у фокусі десятків телекамер урочисто підпише нову Конституцію. 

 

– Хто ти? – спитав він Олександра. 

 

– Громадянин України. 

 

– Кого ти представляєш? 

 

– Тільки себе. 

 

– Навіщо марнуєш мій час? 

 

– Я чув, ви міняєте Конституцію. От прийшов з вами домовлятися. 

 

– Нема про що домовлятися. 

 

– Я б хотів запропонувати вам збільшити статки вашої родини в півтора рази. 

 

– Що?! 

 

Олександр дав йому листочок із розрахунками. 

 

– На цій схемі ви бачите, як конституційні гарантії індивідуальної альтруїстичної діяльності можуть бути використані для зменшення збитків ваших бізнес-структур. 

 

– Якщо ми дозволимо кожній людині робити подарунки, кому заманеться, замість сплати податків, я не зможу... ефективно перерозподіляти бюджетні кошти! 

 

– Правильно, деякі тіньові важелі впливу для глави держави будуть втрачені. Але я вивчав ваші витрати на організацію родинних фінансових схем. Погодьтеся, ці витрати катастрофічно збільшуються, бо ваш режим втрачає підтримку людей, і на ваше майно все частіше облизуються ваші, так би мовити, опоненти. Все, що можна було вкрасти, вже вкрадене. Тепер ви отримуєте менше, ніж могли б виплатити дивідендів в нормальному банку. Дуже скоро ваші статки почне їсти інфляція, і ви це знаєте. А пропоновані зміни до Конституції дозволять вам легко легалізувати всі капітали і вкласти їх у прибутковий бізнес на батьківщині чи за кордоном. Ви ж знаєте, як це робиться. 

 

– Ну, мені з того вигода буде. А ти теж хочеш займатися індивідуальною альтруїстичною діяльністю? 

 

– Так! У мене величезні амбіції! 

 

– Але ж ти розумієш, доведеться викреслити безкоштовну освіту та медицину. 

 

«Геть здирників злочинного режиму! Ганьба!» – донеслося ззовні. 

 

– Згоден,– сказав Олександр,– Нікому не потрібна скупа бюрократична благодійність держави, коли є законні гарантії індивідуальної альтруїстичної діяльності. Багаті щедро платитимуть вчителям та лікарям, бо їм буде надано елітний сервіс і виставлено елітний прейскурант, а бідні матимуть нормальну освіту й лікування, бо їм пропонуватимуть доступні ціни з альтруїстичних міркувань. І при цьому, на відміну від нинішньої ситуації, вчителі та лікарі отримуватимуть гідну винагороду за свою працю та зможуть дозволити собі бути щедрими. 

 

– Ще одне. Особисте голосування депутатів – це занадто. Від них нічого не залежить під час голосування, про все домовлюємось попередньо у своєму колі. Навіщо примушувати активних членів суспільства відсиджуватись на місці годинами?! 

 

– В цьому є резон. 

 

– Крім того, хотілося б з кожної заявки на мітинг понад 100 учасників збирати хоч по 50 копійок за людину на годину. Таке державне мито, принаймні, покрило би витрати на охорону порядку. 

 

– Чому б і ні? Не люблю натовпу. Якщо хтось отримує задоволення від скупчень, хай платить. 

 

– Оці... Там, на вулиці... Вони не погодяться. 

 

«Ми не зможемо завадити злочинцям за міліцейськими кордонами по-злодійськи прийняти свою кримінальну конституцію, але ми зараз спалимо опудало диктатора!» – донісся галас з вулиці. Натовп почав скандувати: «Сьогодні вогнище – завтра революція!». 

 

– Вони ж не прийшли з вами домовлятися,– сказав Олександр,– А я не бачу сенсу заохочувати ці безглузді зборища, на яких людям навіюється почуття нікчемності: мовляв, сам ти нічого не зробиш, єднайся з натовпом і сумуй, що й разом з іншими ти нічого не зробиш, аж поки зі сцени не оголосять, що чергова твоя поразка була нашою спільною перемогою. 

 

Двоє у кімнаті для відпочинку посміхнулися. 

 

– Я їх, звичайно, не запрошував, але вони могли самі прийти. Як ти,– сказав Президент. 

 

– Що ж поробиш, коли люди не хочуть домовлятися,– відгукнувся Олександр. 

 

– А ми з тобою домовилися. До речі, ти так і не представився. 

 

– Олександр. Македонський. 

 

– Приємно познайомитись. Ти сміливий. Прийшов сюди один... Справжній псих, як на мене. 

 

– Ви теж, м’яко кажучи, не зовсім нормальний. 

 

І двоє вільних громадян закріпили угоду рукостисканням.