МОРАЛЬНА ЕМІГРАЦІЯ
04 липня 2012, 19:25
Прийняття мовного закону як остання крапля
На цей раз нас ткнули лицем у лайно настільки глибоко, що
соромно це навіть заперечувати. Нам показали наше місце і всю
безпорадність наших жалюгідних вуличних протестиків і соцмережних
"революцій". Якщо раніше ми думали "хай-но спробують, от ми їм тоді!!!" -
то тепер лишається просто обламатись. Сама я ставила собі запитання -
що я робитиму, коли остаточно виявиться, що це боротьба з вітряками?
Коли Україна перетвориться на місце, в якій людині з вільною душею та
прогресивним світоглядом стане соромно жити? Я не говорю про економічний
крах, адже фінансова забезпеченість кожного з нас більш-менш, хоч і,
визнаю, не завжди й не повністю, залежить від нас самих. Я говорю про
духовну свободу, про самоповагу, про гордість, яка не дозволяє покірно
вішати голову, розуміючи, що зверху панує худоба, а ми довічні раби,
яким мало нелюдських умов життя - ми ще й змушені спонсорувати їхню
розкіш із власної не завжди багатої кишені. А вони у відповідь будуть
лише ржати й називати нас "кошенятами, яких вони розводять", нашу мову -
відрижкою, нашу ідейність - "тупими скляними очами". Ця ситуація для
нас, на їхньому ж жаргоні, є повним попуском - нижче немає куди. Самі
знаєте, як до таких попущених ставляться на зоні, з якої вони родом.
Які
є варіанти? Еміграція, подалі від цього лайна, спроба нарешті відчути
себе "людьми" за кордоном, де права людей - не пустий звук? Сидіти в
Канаді чи Німеччині, Португалії чи Великобританії, і звідти зажурено
хитати головою "бідна наша Україна" і розповідати тим, хто залишилися,
як правильно жити?
Це, звісно, варіант - для тих, хто не бажає
марнувати своє єдине життя на суцільний дискомфорт. Звісно, кожен
заслуговує на гідні умови існування. Але для тих, кому важливіша
совість, це не вихід.
Особисто я народилася в Україні від
українських батьків, і тому все лайно, яке відбувається навколо - це моє
лайно. І я, як людина совісті, розгрібатиму його, доки є сили. А їх у
мене, на превеликий жаль для мого комфортолюбства, дофіга.
Я
пропоную варіант "емігрувати морально". Уникати наповнення держказни
всіма доступними методами. Нехай ми фізично будемо тут, а фінансово (а
значить, істотно для влади) - за кордоном. Інтернет уже й так давно став
вірним другом прогресивної частини населення, тож чому б не перенести
туди таку сферу життя, як покупки? Одяг, косметика, частково продукти
харчування дуже легко і недорого купляти за кордоном. Кого цікавлять
сайти, якими користуюся я - звертайтесь, розповім. Свіжі овочі, фрукти я
купую на базарчику біля дому - стараюсь робити вибір на користь селян,
що самі привезли свою городину, а не на бариг - перекупників. Чому я
говорю про покупки? Тому що в кінці майже кожного вашого чека з
українського магазину є рядок "ПДВ", який складає 20% - величезна цифра.
Одну п'яту своїх грошей ви віддаєте хз кому. Є ще подохідний податок.
Ну тут я порад не даватиму, бо мене загребуть раніше, ніж я поширю цей
пост :-)
Наразі я, як справжній янукович, пропоную додумати
решту самим. Ця ідея щойно з'явилася в мене, і я її ще не ретельно
розробила. Може, я помиляюся, але сподіваюся, що ні.
Якщо я не
помиляюся, то така позиція дасть нам змогу зберегти свою гідність і
водночас не "злиняти", як щурі з човна, а продовжувати за покликом
совісті брати активну участь у громадському житті. Тобто поєднати
"несприяння владі" (у вигляді моральної еміграції) із "протидією владі"
(на що не здатні реальні емігранти).
Поки що все. Спасіба за
вніманіє (я з Криму, російська в нас і так весь час була то офіційною,
то регіональною, тож...за сучасними тенденціями ми наймодніші :-) )))
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.