"Човен дурнів" чи електоральні ігри в Україні

Через таку алегорію можна подати передвиборчі електоральні ігри українського політикуму. На даній картині можна побачити більшість політтехнологічних прийомів лідерів гонки за парламентські місця.

"Човен дурнів" - картина відомого нідерландського живописця Ієронімуса Босха, датована 1491 роком, яка відображає проблеми суспільства того часу, що, на жаль, стали ще більш актуальними сьогодні.

Човен, який уособлює у собі напрямок руху суспільства, вже давно нікуди не пливе – скрізь нього навіть проросло дерево. А люди на ньому живуть інстинктами і якимось первинним життям, вони давно забули куди прямували. Їм достатньо їжі, пісень і алкоголю, і вони не помічають, що човен застиг. Так і український народ, за буденним життям втратив орієнтири і не розуміє, куди пливе човен під назвою "Україна", і чи пливе він взагалі. А інші, які за допомогою політики з ціллю досягнення влади та особистого матеріального збагачення, намагаються робити усе, щоб маніпулювати свідомістю пасажирів нашого човна. І якщо раніше їхньою ціллю було розгойдати човен у різні боки, то на сьогодні достатнього зайняти "дурнів" буденними питаннями, за якими ніхто не бачив би, що крізь застиглий на одному місці човен вже починає проростати дерево.

Через таку алегорічну призму можна подати передвиборчі електоральні ігри українського політикуму. На даній картині можна побачити більшість політтехнологічних прийомів лідерів перегонів за парламентські крісла.

Невже більше ніж за 500 років нічого не змінилося у суспільстві? Потреби суспільства залишились майже незмінними. Для перемоги необхідно лише домогтись реалізувати первинні потреби виборців, оскільки тих, кого цікавлять більш піднесені цілі, - меншість.Так завжди було: потім легше робити власні темні справи, коли люди цікавляться лише тим, як прокормити себе, або чим себе краще розважити, а не тим, у якому напрямку пливе човен, з якого вони не в змозі зійти.

Алкоголь, розваги, хтивість, зображені на картині, – це все, що дозволяє відійти від реальності навколишнього буття. Для когось необхідно лише дати приманку у вигляді порося на щоглі човна, як це робить комуністична партія у своїй пропаганді, закликаючи повернути державне майно у колективну власність (здається, що ми вже це проходили і не на одних виборах чули подібні пропозиції). Або підвісити шматок хліба на гойдалці, щоб кожен спробував його впіймати (чим не забава?), як це роблять націоналістичні сили в Україні, які намагаються русофобними лозунгами намалювати ворога та активізувати власний електорат на заході країни (і успішно це роблять, тільки чомусь їм завжди трохи не вистачає, щоб здолати прохідний бар'єр). А "дурні", які побачили легку здобич, не розуміють, що ними маніпулюють.

І чому я їм не вірю? Можливо тому, що в першу чергу вони хвилюються лише за власний достаток і не поспішають відмовлятись від дорогих іноземних авто у власних гаражах... А можливо тому, що вони завжди пропонують і не виконують, і навіть не збираються виконувати власні обіцянки... Можливо тому, що це лише політтехнологічні ходи за наші голоси, які не змінюються при кожних виборах. Хтось малює тобі "Народні списки", беручи у кінцевому результаті туди алегархічних особистостей, а хтось криміналістичних авторитетів. Хтось боїться відкритих списків, а хтось ні, але не в змозі відповісти за деяких осіб у них. Хтось ховається під спідницею політичного авторитету, з якого намагаються зробити янгола і жертву репресій, а хтось через висоту власного крісла (а можливо через відчуженість власного маєтку чи ізольованість власного гвинтокрилу) не бачить існуючих настроїв і проблем у країні. У них виникає почуття вседозволеності. Вони можуть "відмазати" власних чад від в'язниці, якщо ті накоїли лиха, або просто постріляти в простий люд, чи переїхати когось на авто. Здається, що наш човен з часів незалежності не поступово пливе в бік європейського суспільства та європейських цінностей, а дуже швидко намагається заглиблитись у бік африканського континенту. Мабуть, у нас скоро ВІП-осіб будуть супроводжувати з автоматами і розстрілювати усіх, хто перейшов їм шлях.

А чому так відбувається? Кажуть, чим менш розвинуте суспільство, тим більш авторитарні заходи в ньому можна застосувати. Чи хтось вважає, що таке можливо в ліберальній Америці чи Європі (хоча це далеко не приклад для наслідування)? Ні. І не тому, що там хтось розумніший за наших громадян, просто необхідно бути суспільно-активним: не боятися, не лінуватися висловлювати власні пріоритети у розвитку суспільства, а також не піддаватися на маніпуляції політичних рудиментів. Чи може хтось заборонити розмовляти рідною мовою? Ні, це майже не реально. А ось зробити те, щоб відволікти від реально існуючих проблем - так. Таких проблем як корупція на всіх рівнях влади, розкрадання державного майна, здирництво, відсутність реально незалежної судової системи, нерозвиненість прав і свобод громадян тощо. Проблем суспільства на кшалт поширення алкоголізму, наркоманії, хвороб туберкульозу та ВІЛу. Проблем працевлаштування молоді, від'їзду за кордон найкращих кадрів, заробітних плат у конвертах. Проблем, від яких залежить реальне життя громадян. Необхідно активно висловлювати власну позицію по тих питаннях, які реально впливають на стан суспільства.

Болюче питання: кому був вигідний мовний закон в Україні? Та усім. Одні в ньому побачили свій політичний козир перед виборами і різко почали розмовляти українською, чого раніше не було. А інші, за гамом навколо даного закону, змогли нишком протягнути власні фінансові проекти (як, наприклад, у питанні з приватизацією Гостинного дому у центрі Києва). І поки в суспільстві триває дискусія, якою мовою розмовляти, - на нас збагачуються ті, хто так потребує наших голосів для підтримки свого статусу. А у випадку невдачі, вони перші покинуть човен і будуть просити притулок в Чехії, або у якійсь іншій країні, тому що там знаходиться їхній маєток і накрадене майно з часів господарювання на "Човні дурнів".

Так куди пливе наш човен "Україна"? Чи не повинні ми задати собі це питання і сказати "НІ" всім тим казкам і тим людям, які вже давно втратили довіру у суспільстві?! Можливо слід звернути увагу і підтримати тих, хто ще не заплямував власну політичну репутацію, на тих, хто мислить по-новому, на тих, для кого основи незалежності нерушимі... Можливо потрібно віднайти третю силу в українському політикумі?