Ніч довгих язиків

Міліція в нас дієва тільки в боротьбі з опозицією, в затримці тих, хто серед білого дня нікому не заважаючи розклеює листівки проти "двічі несудимого" президента - головного урки країни.

Пізній вечір понеділка, 6 серпня. На годиннику близько одинадцятої. Дивлюся лондонську олімпіаду. Змагаються легкоатлети. Сектор стрибків з жердиною. За відсудності наших, вболіваю проти росіянки Есембаєвої. Подумки бажаю, аби в неї жердина зламалася чи сама з ладу вийшла. До цього не доходить, але золота надія Росії в підсумку опиняється лише на третьому місці, пропустивши вперед американку та кубинку.

Раптом чую - за столиком на дворі починається вистава. Згодом голоси заглушають телевізор і це при зачинених дверях на балкон, бо на дворі попри пізню годину неймовірна спека.

Стосунки між собою бурхливо з'ясовують декілька чоловічих і жіночих голосів. "Ты пидарас вонючий!!!" - кричить йому "леді". "Ты сука ебаная!!!" - відповідає "джентльмен". "Пошел на хуй, конченный!!!" - наполягає жінка. "Заебала, блядь!!!" - не здається чоловік.

При цьому кожна сторона має команду підтримки. Свої 5 копійок вносить у суперечку і якийсь песик, що без кінця тявкає, бігаючи поміж головних акторів дійства.

"Чи встигнуть до завершення змагань? - задаюся питанням. - В принципі, час ще є".

Відповідь на питання стає очевидною близько половини першої. Таки не вклалися, падли. Жвава дискусія на тему хто кому "пидарас", а хто "сука ебаная" розпалилася ще більше. До її учасників долучилися нові дійові особи. І кожен вставляє свою репліку. Гамір такий, що забезпечує сторонньому слухачеві ефект повної присутності всередині динамічного ток-шоу. Ані на секунду не змовкає і чотирилапий, відчуваючи себе повноправним учасником суперечки.

Наповнюю водою целофановий пакет і жбурляю його в епіцентр галасливого дійства. Цього разу хлопок чомусь виходить куди слабшим ніж зазвичай, тож не дивно, що ніхто його і не чує.

Виклик міліції. В міськвідділі № 7, що в 3-5 хвилинах неквапливої їзди, обіцяють направити екіпаж. Одначе він не з'являється і за півгодини, і ще пізніше. Все зрозуміло. Дармоїди у формі знову обломалися, похєрівши виклик.

Доведеться самому. Вихожу на балкон. Починаю промову. Без ніякої передмови чи підводки. Відразу по суті. На доступній невгамовній бидлопиздоті мові та відповідній гучності. Спочатку говорю всім, ким вони є насправді та як треба їх називати за те, чим займаються. Продовжую тим, що збираюся зробити з кожним з них окремо і зі всіма разом, незважаючи на вікові та статеві відмінності. Зазначаю підручні засоби, за допомогою яких маю намір реалізувати задумане та акцентую на тяжких, майже непоправних наслідках для здоров'я, а то й життя потенційних жертв.

Раптом настає тиша. Навіть песик замовкає. Здається, ще трохи і спіч, в якому оратор був на висоті (в тому числі і буквально), оцінять бурхливими оплесками. Одначе замість цього чую найсмішніше в цій ситуації: "ты че так ореш?" - делікатно, майже пошепки, запитує хтось з компашки.

Що ж, доводиться пояснити, не збавляючи децибелів. Обміркувавши трохи, група піднімається зі столику і йде геть невпевненою ходою від завеликої кількості випитого "лимонаду" - так вони зазвичай кажуть мєнтам, коли ті приїжджають, що останніх цілком задовольняє попри весь набір характерних ознак алкогольного сп'яніння у зовнішньому вигляді, поведінці та вимові завсідників злощасного столику. Відтак - жодних зауважень і протоколів.

Виконавши функцію міліції з підтримки громадського правопорядку, нарешті приліг. І навіть, скоріше за все, заснув, але за деякий час знову почув ті ж самі голоси. Ні, мені не марилося. Поблукавши деякий час на прилеглих територіях, "леді" і "джентльмени" знову повернулися. Це, вочевидь тому, що не знайшли ніде такого самого столику та ще й поруч з пунктом цілодобової продажу як слабо- так і сильно алкогольного питва.

Одначе цього разу тема для розмови була вже іншою. Одна з жінок пропито-прокуреним голосом, який своєю тональністю нагадував Наталію Королевську, тільки був ще нижчим, доводила своїм подругам - Галі, Аллі, Ірі і Насті, що Юра Гармаш - це її син. Рідний. Цю фразу "Королевська" повторювала десятки разів. Так і хотілося знову гукнути з балкону на весь квартал: "Та щоб він здох, цей Юрій Гармаш, твій сучий син!!!".

Але відчував, що ще одного виступу моє горло не витримає - взагалі без голосу лишуся. То що ж робити? От дідько. Вже котру ніч не сплю. Коли ж ці нестерпні тортури скінчаться?

Те, що відбувається тут, за столиком на Героїв Сталінграду, 138, у Дніпропетровську і як діє, точніше бездіє срана міліція, РОКАМИ не вирішуючи, а лишень навпаки, загострюючи проблему - поза всіляким межами добра і зла, більше, ніж абсурд. Адже така ситуація триває впродовж щонайменше СЕМИ (!) років активної стаді боротьби за нічний спокій шляхом офіційних звернень, в том у числі колективних, до структурних підрозділів МВС, телефонних скарг і регулярних нічних викликів, а також публікацій в Інтернеті близько півтора, якщо не більше, десятка статей з розсиланням їх до прес-офіцерів центру громадських зв'язків управління МВС в Дніпропетровській області.

Після чергової відправки вже котрої за ліком статті на цю тему до ЦГЗ, на місце подій з розпечаткою прийшов старлей з облвідділу і зібравши покази в жителів будинку та отримавши підтвердження викладеної в дописі журналіста інформації, запевнив, що незабаром проблему вирішать і все буде гаразд.

І що? А нічого! Повний нуль. Результат - повністю протилежний очікуваному. Та, в принципі, ніхто нічого і не очікував. Всі знали, що запевнення у покращенні - це черговий міліцейський триндьож.

Міліція в нас дієва тільки в боротьбі з опозицією, в затримці тих, хто серед білого дня нікому не заважаючи розклеює листівки проти "двічі несудимого" президента - головного урки країни, як це було нещодавно в Миколаєві та Сімферополі. Лише на це вона здатна. У найкращих традиціях сталінського нквд. Тільки пресувати і репресувати. А щоби прийти на допомогу громадянам - та "хулі" там....

Днями на Дніпропетровщині сталася жахлива трагедія. В реанімації обласної лікарні ім. Мечникова помер по звірячому побитий знаний в області діяч екологічного руху, керівник громадського руху України "За право громадян на екологічну безпеку", видавець газети "ЕКО Безпека", заслужений працівник промисловості України, академік Академії інженерних наук України і Міжнародної академії наук екології, безпеки людини та природи Володимир Гончаренко.

Він сміливо викривав порушення в сфері охорони навколишнього середовища, називав імена та прізвища винуватців. Безстрашно викривав злочини, де були замішані великі гроші. Вирізнявся принциповістю і безкомпромісністю. Такий собі Каттані від захисників екології.

Остання його прес-конференція була присвячена накопиченню 180 тон хімічно забрудненого і радіоактивного металлу в Саксаганському районі Кривого Рогу. За декілька днів після цього, коли науковець їхав на дачу, його підрізала автівка. Ті, що перебували в салоні, вийшли та напали на еколога.

Так от начальник ЦГЗ обласного УМВС Олексій Щербатов, озвучуючи версії того що сталося, головною назвав саме це ДТП. Мовляв, раптовий конфлікт з невідомими особами з приводу дорожньої пригоди. Іншими словами - чиста "битовуха". Професійна ж діяльність Володимира Гончаренка, чим він і був знаменитий, розслідується лише в числі інших, так, про всяк випадок.

Мені здається, що висловлена версія, попри недоречність порівняння, з тієї ж опери що і "лимонад" за столиком галасливих п'яниць. Така ж очевидно ідіотська, яка далеко за межами здорового глузду. Типово мєнтівська. Не здивуюся, що згодом з'ясується, що це саме Гончаренко порушив правила дорожного руху, чим, власне, і спровокував конфлікт. Відтак головним винуватцем смертельної халепи стане сам еколог. А його вбивство буде оцінено заходом самооборони.

Що ж… Отака в нас міліція. Після перемоги демократичними проукраїнськими силами українофобської бандократії, всю систему МВС потрібно люструвати від гори до самого низу. І центри громадських зв'язків обов'язково не забувати. Бо, як кажуть, ПРиїхали…

Мої міркування перервало щось незвичне для країв, де живу. Прислухався... Не може бути! Може здається? Ні, таки правда! Компанія розійшлася сама. Господи, як чудово чути саму ніч і більше нічого. Жодного стороннього звуку. Яке ж це солодке слово - "тиша". Чи надовго? Звісно, що ні, але, принаймні, з'явились час і можливість спробувати заснути до приходу чергової зміни за столик. Чим я і скористався…