Українців готують до війни?

"О, спорт, ти - мир!". З фінішуванням Олімпійських ігор на державному телеканалі України закінчилося короткочасне перемир'я. Його місце звично зайняла війна. Безкінечна.

Люди у військовій формі та в цивільному з гвинтівками, пістолетами, автоматами весь час влаштовують засідки, рахують патрони, ладнають зброю, готуються до бою, йдуь в атаку, закидають один одного гранатами, "косять" з кулеметів, беруть у полон, підривають мости, пускають під укіс потяги.

І це - незалежно від 9 травня чи ще якої-небудь дати. Військові дії тривають на екрані цілий рік. І влітку, і восени, і взимку, і навесні. Кожного Божого дня. З невеличкими перервами на "поплавського", "кроликів" чи іншу дурню з тієї ж опери.

А оскільки Перший Національний - державний канал, тобто рупор держави, то може такою слід вважати на сьогодні й офіційну державну політику? Чи не готують, часом, українців до війни? Тільки не уточнюють, до якої саме і з ким, але чітко сигналізують завжди бути напоготові.

Який глядач може витримати таку кількість фільмів про війну без шкоди для здоров'я, щоби після в голові на ба-бахало? Програмне наповнення Першого національного - це вибухівка, яка закладється громадянам України в мізки. Ото буде, як рвоне...

"Я вижу дым, но я здесь не был!

Я слышу гарь. Я чувствую гарь,

Я знать не хочу, ту тварь,

Кто спалит это небо.

Я вижу песню вдали, но я слышу лишь:

Марш, марш, левой!

Марш, марш правой!

Я не видел толпы страшней,

Чем толпа цвета хаки!"

/Наутилус Помпилиус, "Шар цвета хаки"/