"Грядущий хам". Деінтелектуалізація російської мови

Перепост розділу статті Оксани Пахльовської в газеті "День".

На сьогодні ж Росія опинилася в пастці, яку сама й створила. Знищивши за роки радянської влади не лише національні еліти, а й еліту російську, вона породила свій власний люмпенський політичний клас, який має розгалуження в країнах, що досі не вийшли з російської орбіти. Тому зараз в Україні постали на захист російської мови політичні сили, які уособлюють найганебніший варіант радянської традиції: поєднання агресивності й невігластва, цілковитої байдужості до культури з цинічним вмінням нею маніпулювати. Люмпени від політики, які на свій захист піднімають так само люмпенську вулицю.

Але саме в цьому і катастрофа. Тут аргументи не діють. Діє лише брутальна сила і архаїчні ментальні стереотипи, згідно з якими російська мова повинна витіснити з життя інші мови. Тим самим в теоретичному плані російська мова перетворюється не просто на неєвропейську, а на антиєвропейську, оскільки в Європі не лише кожна мова, а й кожен діалект розглядається як цінність, захищається законодавчо, інституційно і фінансово, але ніколи — за рахунок державної мови.

Цей законопроект — операція з відродження langue sovietique — «радянської мови» як мови влади, що стає владою мови, за висловом французьких лінгвістів. Неживої мови доктрини, відірваної від своїх автентичних джерел. Андрій Окара колись цікаво підняв це питання в статті «Запах мертвого слова» — про неможливість творення великої літератури російською мовою в Україні, про штучність і збіднілість цієї мови, про її епігонство стосовно російської літератури⁸. Вже не кажучи про питання: і справді за допомогою російських нафтодоларів куватимуться вірні «Русскому миру» кадри у ситуації, де школи на периферії не мають опалення і туалетів, де вчителі замикаються у вчительській і пиячать, доки діти курять наркоту? Хіба лишається вивчати поетесу Ахметову, українського поета Чехова, Гулака-Артьомовського та улюбленого поета президента Б. Білаша. Пам’ятаєте: «Если стану я нардепом, Обеспечу свой народ...»?

Зрештою, про які обговорення законопроекту йдеться? Звичні тусовки у Шустера чи Кисельова — в той час як потрібні були б фахівці соціолінгвісти, філософи, психологи? До речі, і українські й російські. У глобалізованому світі білінгвізм є поширеним явищем, але воно вивчається за допомогою, зокрема, й модерних технологій, оскільки білінгвізм змінює структуру мозку. А як щодо мутацій, які переживає сьогодні російська мова? Наприклад, російський соціолінгвіст Максім Кронѓауз, автор книжки «Русский язык на грани нервного срыва» (2009), стверджує, що російське суспільство розколоте на чотири «діалекти» російської мови: «гламурный, бранно-бандитский, иностранно-заимствованный и интернетовский»⁹. «Бранно-бандитская» російська мова давно вже панує в Україні, починаючи із владних коридорів. Може, призначимо її літературною нормою? Чи вже одразу краще хай буде літературною нормою такий нині поширений «йазыг падонкафф»?

Мова в сьогоднішньому світі — надзвичайно складна і рухома реальність, якій належить вирішальна роль у встановленні моральних параметрів буття, в екзистенційній орієнтації людини. Нині динаміка технологічного розвитку значно випередила гуманітарну сферу, в якій не діє принцип накопичення і поступального розвитку. Тому в демократичному світі кращі уми працюють над реформою освіти, над реорганізацією гуманітарних дисциплін у технократичному просторі, над модернізованими системами понять, які дозволять знайти нові культурні й суспільні баланси в добу глобалізації. Йдеться про нові покоління, обличчя й ментальність яких змінюється з кожним наступним технологічним відкриттям, зміни пришвидшуються, світ міняється безповоротно...

А посеред Києва танцюють старенькі бабці з блаженними посмішками і татуйовані амбали розмахують плакатами «Я говорю по-русски». Як це сумно і принизливо — для незалежної України, але ж таки і для Росії, яка дбає не про те, щоб наукової продукції у світі російською мовою стало хоча б 0,2%, а про те, щоб найменш освічена частина пострадянського суспільства утвердила своє право назвати свою феню і свій мат «великим и могучим русским языком». Радянська деградація породила деградацію пострадянську. Історія — вкотре — пішла по колу.

А розумніші онуки цих бабць уже звіялись за кордон. І скрізь по Європі везуть із собою отриманий на цих теренах рівень освіти. Нещодавно я була свідком, як мої колеги-русисти мало не знепритомніли від російськомовної студентки з України. Вона твердо заявила, що української не знає і знати не хоче. Але прагне написати диплом із перекладу в компаративному руслі. Об’єкт перекладу вибрала дуже вдало: рецепт українського борщу в книжці «Русская кухня». І не зрозуміла, чому їй порадили піти вчитися в кулінарне училище...

1906 року Дмітрій Мєрєжковський у статті «Грядущий Хам» писав: «...бойтесь — рабства и худшего из всех рабств — мещанства и худшего из всех мещанств — хамства, ибо воцарившийся раб и стал хам, а воцарившийся хам и есть черт — уже не старый, фантастический, а новый, реальный черт, действительно страшный, страшнее, чем его малюют, — грядущий Князь мира сего, Грядущий Хам. (...)

У этого Хама в России — три лица. Первое, настоящее — над нами, лицо самодержавия, мертвый позитивизм казенщины, китайская стена табели о рангах, отделяющая русский народ от русской интеллигенции и русской церкви. Второе лицо прошлое — рядом с нами, лицо православия, воздающего кесарю Божие, той церкви, о которой Достоевский сказал, что она «в параличе». (...) Мертвый позитивизм православной казенщины, служащий позитивизму казенщины самодержавной. Третье лицо будущее — под нами, лицо хамства, идущего снизу — хулиганства, босячества, черной сотни — самое страшное из всех трех лиц. Эти три начала духовного мещанства соединились против трех начал духовного благородства: против земли, народа — живой плоти, против церкви — живой души, против интеллигенции — живого духа России»¹⁰.

Цього Хама побачив Булгаков і зрозумів, що з Шарікова може вирости Антихрист. Сьогодні цей Шаріков-Антихрист повернувся в краї, де було знищено інтелектуальну еліту, духовних провідників, митців, стратегічно і патріотично мислячих політиків. Системна аморальність і всеохопна байдужість стала кліматом і України, і Росії, відбираючи майбутнє цих країн.

Тому весь цей шабаш навколо мови має значно складнішу генеалогію і може мати значно драматичніші соціокультурні наслідки, ніж здається навіть у найгіршому сценарії. Знову, як і в СРСР, запанували люмпенські поняття про культуру, знову невігластво стає запобіжником проти критичного мислення, знову брутальність підмінює собою всю систему стосунків всередині суспільства як простору подоланої етики.

«Грядущий Хам вже навіть не гряде. / Уже він сам в грядуще нас веде». Ліна Костенко, 1989 рік.

І ВСЕ Ж — ЕВЕНТУАЛЬНІ ПОЗИТИВИ

«Ударив чорний дзвін. І досить балачок».

Цивілізовані УКРАЇНЦІ остаточно переконаються, що свою мову і культуру, свою державу і своє майбутнє треба захищати щодня, щогодини, в будь-яку хвилину свого життя. Але форми цього захисту мають бути сучасні. А від опозиції необхідно вимагати звіт за все зроблене, сказане і задумане. Особливо ж — за незроблене і неподумане.

Цивілізовані РОСІЯНИ і РОСІЙСЬКОМОВНІ УКРАЇНЦІ зміцнять відчуття свого українського громадянства. Не випадково одним із перших зреагував на цей черговий «бєспрєдєл» донецький журналіст Денис Казанський, який ствердно сказав українській владі: «Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защититься, — это вы сами.

Борьбу с украинизацией в Донецке, где украинскую вывеску не сыщешь днем с огнем, а украинская речь звучит на улицах реже арабской, могут вести либо законченные кретины, либо безнадежные параноики. (...) Мы тут, в Донбассе, замычим хоть по-коровьи, только бы вы убрались из парламента и никогда больше о себе не напоминали»¹¹.

Українці ж, нездатні думати, разом із росіянами, які відчувають себе частиною «Русского мира», перетворяться на совкову трясовину, яка й далі профануватиме російську державність і російську культуру — коштом російського бюджету.

Україна остаточно розділиться не на україномовну та російськомовну, а на потенційно європейську та безперспективно совкову. Перша розмовлятиме українською, російською, англійською та іншими мовами, а мова другої буде фєня, яку узаконить законопроект № 9073. І тим самим пришвидшить кінець безкордонного спадку імперії як «страны рабов, страны господ», якій немає і не може бути місця в складній інтелектуальній архітектурі сучасного світу.