Труднощі у роботі молодого вчителя

Не всі педагоги можуть вчителювати, бо вміння настановити на пошук істини молоду людину чи навіть дитину це результати не одного сумлінного року професійного самовдосконалення.

Вчитель, учитель,..преподователь, teacher скільки б не було перекладів цього фаху діяльності, але завше його суспільне значення на порядку денному чи не в кожному суспільстві.  Саме на його плечі умовно кажучи покладена, не будемо цуратися цього, державницький обов'язок навчання молодої особистості. І це є вірним тезисом, адже ККД ( коефіцієнт корисної дії) професії вчителя ще вміло помітив перший канцлер об'єднаної Німеччини Отто фон Бісмарк, резюмував, що - "Війни виграють не генерали, війни виграють шкільні вчителі та парафіяльні священики".

Проте, не всі педагоги можуть вчителювати, бо вміння настановити на пошук істини молоду людину чи навіть дитину це результати не одного сумлінного року професійного самовдосконалення. Тому маємо нагоду сказати, що особливо молодим вчителям трудніше за їх старших колег набувати професійного учительського досвіду. Чому саме так відбувається?

На наше переконання найбільш поширеними проблемними рівнями на  яких виникає труднощі у молодого спеціаліст є наступні :

1.     рівень державної підтримки ;

2.     психологічно-методичний рівень;

3.     освітянський рівень;

4.     інформаційно - комунікаційний рівень;

5.     патріотично - виховний рівень.

Отже, на самому початку ми зазначивши про рівень державної підтримки ми мали необхідність донести до істину, що власне на найвищому рівні мають ставиться завдання як і підвищення престижності , так і створення доброчинних умов для вчителювання. вважаємо це вірним умовиводом, адже , хто як не вчитель працює на країну і на її благо, бо результатом його праці та його колег по цілій країні є творення нової генерації професіоналів, творення нової політичної, економічної еліти , плеяди науковців та громадських діячів.

Вищезазначений О.Фон Бісмарк  свій час сказав мудру річ на замітку сучасний державникам і тим хто має на меті їм стати , а саме - " Ставлення держави до вчителя - це державна політика, яка свідчить або про силу держави, або про його слабкості". Вважаємо цю цитатою вичерпною і повністю розшифровану для вітчизняних "політичних мужів". Хоча для тих хто не розуміється в політиці на темі труднощів роботи молодого вчителя які саме держава в силі вирішити, то є наступні речі: найперше, це оплата парці педагога, особливо в регіонах і державних школах; по - друге оснащення вчительських класів роздатковими освітянськими матеріалами та сучасними  Інформаційно Комунікаційними Технологіями (далі ІКТ) ; по третє фінансування та сприяння на владному рівні організації та проведення всіляких олімпіад, брей - рингів, інших дискусійних майданчиків, де власне молоді учні вчаться конкурувати між собою, де вони відточують свою майстерність оволодіння набути вміннями та знаннями. Вважаємо  і цю проблему необхідною вирішення адже держава Україна не робить нині ставку на селекцію учнів та студентів із самого початку навчання по професійним здібностям та направленням. Певно , що спільний знаннєвий знаменник має даватися кожній дитині, але не всі діти однакові у своїх здібностях та навичках. Вони у них на їх теперішньому етапі розвитку не розкриті в достатній мірі, і тут вже велика є робота у вчителя, який не зважаючи на не достатню підтримку влади має не забувати про свій державницький обов'язок, адже як і у військових цей є елементом професійної честі та звитяги.

Що стосується другого рівня - "психолого методологічного" то тут важливо  замітити , що молоді педагоги часто припускаються неефективного самонавіювання своєї професійної підготовки та спроможності пояснити дитині матеріали, закріпити його на практиці і зрозуміти які побічні проблеми заважають кожній особисто дитині зрозуміти певний  науковий фактаж. Тут   наша думка полягає в тому, що не всі молоді педагоги, не володіють психологічними методиками роботи з учнями, по суті ще дітьми, не одного віку. Це важлива проблема, з огляду на кількість розлучень сімей в Україні, кількість неповних родин , проблеми насилля, алкоголю і сім'ях та фінансовому статку батьків молодих учнів. всі ці фактори є на жаль, в свій ступінь впливають на шкільну успішність наших українських дітей.

Третій ж рівень, а саме "освітянський" є не мало важливим, бо є чи не найціннішим поряд з іншими рівнями, де у молодого спеціаліста можуть виникнути певні утруднення. Питання застосування на практиці набутими знаннями та практичним методиками вчителювання певної шкільної дисципліни виникає у кожного фахівця педагога на початку його трудової діяльності. Саме на початку очевидно чи його знання відповідають викликами сучасної освіти в школі чи ні, чи молодий вчитель був старанним в питанні індивідуальної самоосвіти, чи він є вузькоспеціалізованим фахівцем або має хист до інноваційного типу вчителювання.

Четвертий  "інофрмаційно - комунікаційний" рівень на якому можливі труднощі у робочій діяльності молодого педагога має той замість тлумачення, що не всі вчителя застосують для у наочності свого викладеного матеріалу ІКТ, а користуються часом застарілими , ще радянськими чи в недостатній кількості контурними картами вітчизняного виробництва. Використання ІКТ в роботі значно полегшує розуміння учнями наукового фактажу, а також спонукає їх самих використовувати ці ІКТ ( ПК,планшети, карти) на уроках. Цікавим трендом до речі київських шкіл є пропозиція учням вчитися робити і захищати тезиси своїх презентацій на дану вчителем тематику із використанням смарт-дошок.

І на останок, можливо не для всіх молодих педагогів зрозуміла проблема, це труднощі "патріотичного виховання" їх учнів. Критичність ситуації тут полягає в тім, що не всі педагоги із сумлінням і завзяттям виконують свою роботу, чимало є тих хто вважає свою педагогічну діяльність коротким епізодом в трудовій звитязі,  а інші взагалі маючи можливість бути наставником для юних учнів , що бажають бути розумнішими з великою долею апатії та відчуження відносяться до своєї державницької по суті ролі.

Так є твердження , що університет - це є ковальня еліти для країни, але ж потенційних "розумників" має підготувати не щось чи хтось не будь, а саме шкільний педагог, який не має забувати, що він як і військовий в свою чергу на службі Української держави, а також, що всі його підопічні це є громадяни величної країни творцям якої, навіть із шкільної парти є вони, найменші реформатори. І зробити так аби цей реформатор не загубився у негативі асоціальних навичок на звичок, а був ефективним громадянином, це задача для вчителя. і я к добре якщо із своїм молодим завзяттям , юні педагоги зрозуміють всі вище названі речі.

В добру путь , шановні колеги. Будьмо мудрішими.