Ступка – головний прославитель «земли Русскай»

Ненажерливості Росії я завжди дивувалась. Нібито з літературою усе гаразд, ніби акторів вистачає, наче й географічно немаленька, а все мало. Воюють за кожен метр землі, за кожне прізвище.

Талановитий (чого гріха таїти?) російський режисер Володимир Бортко узявся екранізувати фільм про Богдана Ступку. І все б нічого! Молодець! Бо українські режисери ще років 20 у кращому разі збиратимуться (якщо зберуться).

Але є два суттєвих «але».

Перше. У головній ролі буде «спасибі, що живий» Сергій Безруков. Не маю нічого проти цього талановитого актора. У ролі Саші Бєлого він був чудовий. Навіть у ролі Єшуа у серіалі «Майстер і Маргарита» того ж Бортка. Ось як Висоцького я його не бачила (в усіх сенсах). Вибачте, але фільм про цю непересічну особистість я не дивилась (ще, мабуть, не доросла). Не бачу тим більше Безрукова Ступкою. Я взагалі нікого не уявляю у ролі Маестро. Навіть Остапа. Безруков зі своїм тонким профілем, замріяними та ще хлопчачими очима не тягне на роль Богдана Сильвестровича.

Але ролі – то півбіди. Зрештою, ніхто не змусив би мене дивитися фільм про Ступку. Друга причина уже вкрай негативного мого ставлення до цієї стрічки – те, що екранний Богдан на передсмертному одрі, прощаючись з Остапом, скаже: «Все, что я делал – это прославлял землю Русскую». Завісу таємниці над цим ефектним фіналом привідкрив сам Бортко. А тепер у мене, увага (!) запитання: чи не забагато росіяни на себе беруть? (Якщо можна назвати росіянином людину з українським прізвищем, яку виховав український режисер Олександр Корнійчук).

І тепер зостається чекати, коли Польща заявить про свої «права» на Ступку. Адже її він теж прославляв? Навіть друга-поляка мав, хіба ні?

Україна, мабуть, мовчатиме. Хіба Ступка наша національна величина, щоб його захищати? Таке теж вигадали…

А, може, Бортка конкретно зациклило на словосполученні «земля Русская»? Бо, пригадую, у фільмі «Тарас Бульба» цей вислів лунав ледь не в кожній репліці – разів у 10 частіше, ніж у Гоголя.

До речі, про Гоголя. Я думала, ним та Булгаковим завершиться епопея з «російськими» письменниками (які мали необережність народитися в Україні). А ніц! «Палучітє - распішитєсь». Ми ще й Ступку до рук приберем, бо своїх мало.

Ненажерливості Росії я завжди дивувалась. Нібито з літературою усе гаразд, ніби акторів вистачає, наче й географічно немаленька, а все мало. Воюють за кожен метр землі, за кожне прізвище. Шкода, що Африка далеко, а то і слонів би собі загребли (колись же говорили: «Росія – батьківщина слонів»).

І чому Україна не «прихватизовує» того ж Пушкіна? А що? Приїздив Олександр Сергійович якось до нас. Знайомтесь: новий український письменник: Сашко Пушкін. Писав російською, бо так модно тоді було. Засинав із думками про Україну. А вірші про неї ж заздрісливі москалі знищили. Ну не робимо ми так! Не склалось із нахабним привласненням чужих імен.  

Говорити про імперські інтереси північно-східного сусіда можна безкінечно. Головне, ми знаємо, що Ступка – українець. Хто б і що не говорив. Але оте знання ніколи не допомагає. Я завжди болісно реагую на подібні «па». Проти кого б із моїх геніальних співвітчизників вони не були.