Пристрасті по Грузії

Ті, хто розділяє радість грузинського народу з приводу перемоги над диктатурою Саакашвілі, замовчують одне просте питання.

А саме: навіщо багатії йдуть у владу? Навіщо в демократичних країнах ішли у владу Джон Кенеді і Форд, Джон Керрі (зять власника імперії "Хайнц" і кандидат від демократів у 2004-му) і йде зараз Мітт Ромні? А Берлусконі? Щоб кількаразово окупити затрати на виборчу кампанію за рахунок корупції, розкрадання казни і пільг для свого бізнесу? Чи заради благодійності, служіння народові, щоб зробити щось для людей і бла-бла-бла?

Нехай і останнє. Але куди Грузії до США чи навіть до Італії (в цілому, а не тільки до південної її частини)?

Тут доречніші ближчі нам аналогії. Той же Ахметов. Або ж Порошенко, Тимошенко, Лазаренко, Жванія, неодноразово затавровані за зв'язок бізнесу з політикою тими, хто зараз радіє падінню режиму Саакашвілі. Але Іванішвілі в масштабах Грузії - це навіть не Ахметов, це цілих три Ахметових. Уявляєте масштаб?

І коли такі гроші заходять в країну, тисячу разів спрацьовує приказка "Непідкупних людей не буває - буває мало грошей". Що міг йому протиставити Саакашвілі? Свою зарплату?

А той церкви відкриває. Не всі уявляють, наскільки це ефективний хід в релігійному консервативному суспільстві, особливо серед громадян старшого віку і особливо жінок, а жінки - вже половина виборців. Куди ефективніший, ніж неоліберальні реформи, які дали результат в Чілі через 15 років після початку, а в Південній Кореї десь через 35. Поки що ж Грузія нагадує Південну Корею початку 70-х: всі передумови для економічного дива є, розвиток є, швидкий ріст є, а самого дива поки що немає. Ну яке це диво, коли рису їдять вдосталь, але шоколадку дитині можуть купити тільки на велике свято? Взагалі-то, в Грузії диво вже є, але тільки в столиці і поодиноких курортних центрах. А в селі всі досягнення - безперебійне постачання газу і електроенергії. Це могло б бути дивом у 20-х роках, але ніяк не в наш час.

До того ж 9 років - термін достатній для того, щоб навіть успішний керівник встиг набриднути. В першу чергу молоді. В електоральний вік увійшло покоління, яке увесь свідомий вік прожило при Саакашвілі. Увесь свідомий вік бачило його недоліки, благо свобода слова не дозволяла їх приховувати. Як тільки їм кортить нарешті зробити щось самостійно, якось заявити про себе, навіть назло батькам. Наприклад, проголосувати проти того, хто приходив до влади як "президент дітей", а за час правління перетворився на "президента батьків". І вийти на площу і відповідно погаласувати. Це ж так круто - довести всім, що й ти щось можеш!

Саме цей фактор, здається, і знехтував Саакашвілі, який досі вважав себе "президентом дітей".

Зате високооплачувані політтехнологи Іванішвілі чудово знали про фактор зміни поколінь. І про те, як він відправив в опозицію ефетивні адміністрації демократів у 45-му і республіканців на початку 60-х і в 92-му, як привів до влади Кеннеді, Клінтона і Обаму і як позбавив влади ефективний уряд консерваторів у Великобританії в середині 90-х, авторів німецького економічного чуда на початку 70-х та об'єднувача Німеччини в середині 90-х. В демократичних країнах навіть найуспішніший уряд тримався 10-15 років - не більше. А Саакашвілі тримається вже 9 років.

Найсмішніше те, що його термін завершується через настільки буденну для нас річ, що про неї навіть не згадують наші борці з режимом Саакашвілі - через катування в тюрмі. Он у нас катують не ув'язнених, а тільки підозрюваних - а все тихо і спокійно. Багато хто аж дивується - і чого ці грузини так обурились?

А може це тільки привід, а причина обурення зовсім інша? Наприклад, силове руйнування багатолітніх традицій. Грузини поколіннями звикали по-людськи домовлятися. А тут раптом - чини по закону, і все, і хабар не допоможе. Здається, в Грузії спроби викорінити корупцію закінчилися так само плачевно, як спроби насадити демократію в країнах, які століттями були авторитарними - в мусульманських чи африканських, та й у латиноамериканських. Серед останніх тільки Піночет досяг успіху: Чілі - єдина латиноамериканська країна, де рівень сприйняття (точніше - несприйняття) корупції приблизно такий же, як в середньому по ЄС. Але Піночет правив залізною рукою 15 років. А Саакашвілі - демократично і лише 10.