Власник сторінки
маніпулятор словесним пластиліном чорного кольору
є різні...
Зустріч,
спілкування з іншою культурою, є завжди безцінний досвід, ніби враження від
мандрівок до інших країн.
Екскурс в
мусульманську культуру – то дещо незбагненне, але стовідсотково чарівне, ніби
дитячі казочки про Алладінів і Тисячу ночей. Мусульмани. Особливо, боязкі і
тремтячі йорданські піддані Аллаха, котрі живуть у гуртожитках. Вони давно вже
обізнані у справах «самагонкі» і якогось міфічного драпу, який нібито всі
курять, але ж вони самі – мусульмани себто ті йорданські – жодного разу й не
нюхали. Вони боязкі у своїх словах, тому що відчувають силу Московського
патріархату (або вкрайняк Київського), котрий тихо сидить десь за недалеким
бугром, але кожної миті здатен вирватись тобі назустріч, і дати прямо в лоба
своїми переконаннями. Своїми релігіозними скінхедами і націоналістами, які
жодного разу не сиділи, і не пили чай з тими самими йорданськими мусульманами.
Не чекали, доки їм на кавовій гущі деякий південно-західно азійський шаман
нагадає світлого майбутнього і багато грошей.
Інша культура,
яка чхала на всі пуссі ріот, на всі чорнила на іконах, зеленки на пиках, і
бездарні розписи картин десь в іспанських провінціях. Інша культура, котра має
свої забаганки, які щедро й виконує п’ять разів на день, нікого не чіпаючи, і
спокійно собі курить кальян та думає про сорок цнотливих красунь, якими буде
нагороджена після смерті.
Інша культура,
яка так далека від нашої і буквально, і метафорично. Мало того, ми в широкому
розумінні навіть не уявляємо про її існування. Та й навіщо? Ми звикли до
«наших», котрих підтримуємо, тому що знаємо, що «наших» більше, і якщо влізеш
якусь гузницю, то вже зможеш звертатись до них, мотивуючи мальованою
«рідністю». Ми звикли до «всі інші», до «не наші» – а це зазвичай або буржуї,
котрі не хочуть ділитись своїм добром з масами ледачих мудаків, або
«попрошайки», яким ми самі відмовляємо в допомозі. Ми звикли до того, щоби все
зводити до шаблонів. Мусульманин, пардон, хач. Африканець – ще гірше. Ми звикли
дивитись в дзеркало, і думати, що ми нормальні люди, що саме там – у дзеркалі –
найбільш вірне і справжнє відображення реальності, нехай і перегорнуте. Що в наших
головах лише вірні думки, а відсутність думок свідчить лише про їх
непотрібність. Що все, про що ми не знаємо, насправді не існує, а все, у що ми
не віримо – фікція.
Але світ не є
плаский шмат скла, покритий срібною плівкою. Потрібно абстрагуватись, і
побачити дещо більше. Так само, як ми намагаємось бути аполітичними, ми повинні
бути не тільки аморальними та асоціальними, а й а-духовними. Себто не відкидати
всі норми, а дивитись на них зі сторони. Тверезо аналізуючи і принюхуючись до
правди. Не зраджуючи нічому і нікому, і ні до чого не пристаючи.
6(13).10.2012
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.