Юрій Андрухович. Нотатки з ющенкофобії

Реакція на допис культового українського письменника "Вибори-шмибори", в якому той популярно пояснює за що слід зневажати Віктора Ющенка і чому за нього в жодному разі не варто голосувати.

У своєму дописі «Вибори-шмибори», який може увійти в посібник з ющенкофобії, Юрій  Андрухович написав, що голосуватиме за № 19. Я в тому ж таки бюлетені – за 11-й: твердо і рішуче, за ту силу, про яку кажуть, що як вона прийде, то порядок наведе.

Дуже хочу допомогти потрапити в парламент патріотам, які ставлять собі завданням захистити все українське, що запекло гнобиться владою бузувірів-українобів. Переконаний, 19-й номер пройде у Верховну Раду і без мого сприяння.

Але попри зроблений вибір не можу погодитися із закидами, яких припускається Андрухович на адресу Ющенка.

"Колись він був людиною, політичним діячем, добрим чи поганим - це інше питання, але, здається, таки самостійним».

Як на мене, то людиною Віктор Андрійович залишається і зараз, хіба ні? А яке тоді визначення для Президента України як живої істоти письменник вважає підходящим?

От серед кого трапляються справжні нелюди, то це серед кримінальних злочинців – ґвалтівників, маніяків, вбивць. То Ющенко, за Андруховичем – один з них? Але за тим, чиє прізвище скандував Майдан, таких гріхів немає. І на відміну від Віктора Федоровича Віктор Андрійович жодного разу не сидів. То на яких підставах Андрухович говорить про Ющенка як про людину в минулому часі?

«Може, навіть і занадто самостійним як на свою інтелектуальну обмеженість і маніакальну амбітність».

Це письменник-інтелектуал про «акцепти» Віктора Андрійовича? А що ж тоді казати про «баранки от бубліка» та інші «курасани» Віктора Федоровича? Мовні конфузи у виконанні проФФесора-рецидивіста, якими він регулярно ошелешує публіку, не тягнуть навіть на визначення «інтелектуальної обмеженості», бо там немає і натяку на інтелект, а відтак й обмежувати нічого. То було б цікаво почути від Андруховича визначення ступені інтелектуальної деградації нинішнього пеРзидента.

А ще хотілося б розшифровки такої характеристики, як «маніакальна амбітність» Ющенка. Це про що? Про те, що за його правління Юлія Володимирівна двічі ставала прем’єром? Чи про демократичність і відповідність міжнародним стандартам всіх трьох виборчих кампаній, проведених за його президентства? Може він не давав комусь можливості опонувати? І саме через це Кабмін під орудою Тимошенко так запекло протидіяв Президенту? Чи Ющенко когось не пускав на вибори? Усував з політичної арени конкурентів?

А Юлія Володимирівна весь час була зовсім без амбіцій і ні в чому такому її не помічали? Тільки те й робила, що безкорисливо працювала на благо народне, а президент їй лише заважав? Чи її амбіції - апріорі добрі й благородні, а Ющенка - неодмінно маніакальні?      

«Мама каже, що бачила десь на вулиці напис "єдиний непідконтрольний Кремлю". "Не вір, - заперечую, - він також підконтрольний, але опосередковано. Він нині підконтрольний Януковичу, а вже той Кремлю. А був би дійсно непідконтрольний - сидів би. Це дуже чіткий показник /.../ Він усього тільки технологія. Така ж точнісінько, яку влада застосовувала проти нього у 2002 і 2004 роках. Тобто він інструмент у руках теперішньої влади, Партії регіонів. Один з її незліченних допоміжних інструментів. Цим інструментом вони збираються змарнувати хоча б із два відсоточки голосів отаких, як ми з тобою, виборців". Під "отаких, як ми з тобою" я маю на увазі, звичайно, не весь наш багатостраждальний соціум, а саме ту його частину, що її прийнято прозивати свідомитами. Це ми маємо знову повестися на той самий розводняк".

А про Юлію Володимирівну відносно її підконтрольності Кремлю пан Юрій нічого своїй мамі не хотів сказати? Приміром, про те, як ВОНА підхіхікувала Путіну, сміючися над Ющенком; як голосами своєї фракції знімала патріотичного міністра закордонних справ Огризка; за яку резолюцію – «і нашим,  і вашим», аби не розгнівати Росію - по Грузії її фракція голосувала; як вирішувала справи із заборгованістю ЄЕСУ; як крутила афери з російським міноборони; які, зрештою, газові годи уклала; як річницю Полтавської битви «святкувала» - знімала руками полтавського мера-БЮТівця бігборди з Мазепою, аби вони не дай Боже, на очі всіляким чорномирдіним не потрапили; як на догоду Кремлю від курсу на вступ України до НАТО відмовилася, аргументуючи це небажанням сваритися з Росією. А ще – про політичні «любощі» Юлії Володимирівни з путінським кумом – Медведчуком. Чому про ці розводняки «свідомитів» від Леді Ю промовчали?

«А був би дійсно непідконтрольний – сидів би».

Невже пан Юрій думає, що Янукович посадив Юлю саме за  те, що ВОНА не підконтрольна Кремлю? З її-то неодноразово і привселюдно демонстрованим вмінням «крутити попою» перед путіним? Він посадив її як свого головного політичного суперника, але аж ніяк не «свідомитку». Запроторив за грати як конкурентку у запопадливому розшаркуванні перед Кремлем. Віктор Федорович не хоче, аби хтось заважав у його прогинах перед Москвою. Щоби ніякі фігурні «попки» не зазіхали на першість його незграбної дупи в цій негідній справі.

До речі, чи не означає те, що Яценюк і досі на волі, що він, як Ющенко, теж «підконтрольний»? А Турчинов? Чому не сидить? Чи він, часом, не з «синяків»? Список можна продовжити, в тому числі Кличком, Тягнибоком, і т.д і т.п. Навіть самим Андруховичем.

«Ну, який він у біса "єдиний справді український президент?".

Невже Андрухович хоче сказати, що Кравчук, Кучма і Янукович – більші «справді українські» президенти, ніж Ющенко?

«Погодитися з цим - це визнати, що "справді український" означає лінивий, недалекий, нестерпно, аж до нудоти, багатослівний, вкрай необов'язковий, самозакоханий, глухий і зарозумілий».

Ще б пак... Ну «повна протилежність» Януковичу. Віктор Федорич і «далекий» (здається, вже далі нікуди); і зовсім не самозакоханий - хіба що «трохи» деінде покрасується собою; і не балакучий - одне слово по півхвилини думає; і на відміну від "глухого" Ющенка – «чує кожного», так, як ніхто ні до нього, ні після не зуміє.

Так, ніде правди діти, Ющенко був говірким Президентом. Але ж йому і було що сказати.  Про те, про се. Зокрема про Україну і українців, про нашу героїчну минувшину, буремне сьогодення і європейське майбуття.

Та й  чому б не сказати про те, про що українцям не дозволяли  говорити вголос, чого вони досі не від кого з президентів не чули, але так чекали: про Свічу Пам’яті за жертвами політичних репресій і Голодоморів, про визвольний рух, про звитяги й втрати в боротьбі за державну незалежність, про українську ідентичність, про національну єдність, про євроінтеграцію України. 

Віктор Ющенко казав «моя нація», «дорогі українці». У Віктора Федорича язик не повертається навіть назвати українців українцями, лише «співвітчизники». Оце його «Україна для людей» без роду, без племені, але обов’язково таких, яких можна і слід тримати в одному стійлі, і щоби ті не пручалися.

А від мовних вихилясів Юлії Володимирівні  - всіляких там «кАоліцИй», «КАнституцИй», «кАтелень», «Аренд», «кАманд» тощо – вуха в’яли.

«Навіщо нам така "справжня українськість"? Подалі від неї - і що швидше, то краще. Пора б уже нашій "справжній українськості" пишатись якимись протилежними до щойно перелічених рисами».

А що як проголосити Ющенка  «видатним антиукраїнцем»? Може спробувати «віддячити» йому отак за  Майдан, за свободу, за демократію, за відродження національної пам’яті: за Мазепу, за Крути, за Голодомор, за УПА, за Бандеру і Шухевича, за НАТО? За всі ті «неукраїнські неподобства», які він накоїв за своє президентство.

«Так, свободи при ньому було й справді більше».

Та невже? Отакої… Таки є за що згадати цю недоукраїнську недолюдину «незлим тихим словом»?

 «Але це хіба що лише в порівнянні з теперішніми рекордсменами її придушення».

Тобто при Кравчуку та Кучмі цієї свободи було більше? Ви що, пане Андрухович, цинамону обпилися?

«Та й чи заслуга це його?»

Ні, мабуть все-таки Тимошенківська! Точно! Це все було завдяки Юлії Володимирівни і нікому більше!

 «А, може, радше  провина? Чи так уже він її, свободу, самозабутньо захищав? Чи, може, в нього в силу внутрішньої  розхлябаності просто руки до закручування гайок не доходили? Не звідти в нього виросли руки - от і не зміг позакручувати».

Навіть «внутрішньо розхлябаний» правитель, якби хотів, то обов'язково "закрутив би гайки", звідки б не росли в нього руки. Жоден узурпатор не втрачав такої нагоди. Так що справа не в розхлябаності Ющенка, а у відсутності в нього диктаторських замашок.

«У Кремлі, мабуть, над такою непідконтрольністю ще й досі сміються».