На кухні з Тарасом Чорновілом ІІ

Тарас Чорновіл про своє минуле та майбутнє. Відверто

Про Януковича та Партію регіонів…

Я в жодному сні не бачив, що буду пов’язаний з Януковичем та Партією регіонів - мене це абсолютно ніколи не цікавило.  Були звісно моменти, коли  десь там хтось виступав,  з кимось обмінювались думками щодо різних питань, та  все ж це дуже відсторонено від чогось серйозного.

 До Януковича з самого початку ставлення було дуже спокійне. Скажу навіть більше, як управлінець він справляв досить добре враження. Наприклад уявіть собі ситуацію: відбувається обговорення бюджетної резолюції на 2005 рік у нашій зовсім малій депутатській групі.  На засідання приходить особисто прем’єр-міністр з першим віце-прем’єром, тобто Янукович з Азаровим, з ціллю донесення та обговорення інформації з приводу бюджету, при чому відбувається це з ініціативи першого!!! Уявіть це сьогодні. Зараз ви можете повірити, щоб таке зробив Віктор Федорович ?! А тоді він приходить до нас сам і годину пояснює про всі основні економічні тенденції, при чому пояснює адекватно і зрозуміло. Ну, звісно, коли мова заходила про цифри, то підключався Азаров, та все ж…

Дивуюсь, що відбувається з ним сьогодні, тоді він говорив про досить мудрі та прогресивні речі…

Це була ледь не перша моя з ним зустріч. Далі було ще декілька, а потім вже і особисте знайомство…

Колись довелось мені займатись візитом австралійського спікера до України. Я домовлявся з Кучмою, домовлявся з Януковичем. Нашого гостя приймали за командою, яка на місцях називалась «три красных свистка», за якою зустрічають Президента США та Росії. Кучмі, до речі, дуже сподобався цей спікер, бо він казав йому комплементарні речі і не «наїздив» за те, що твориться в країні. (сміється)

Так от, готуючи цей візит, я виходив на Януковича через Герман. Пройшов деякий час, від неї лунає дзвінок.  Питання єдине:  чи не хочу я зі «старим» поспілкуватися, мовляв, він зацікавлений мною, хотів би просто поговорити, щоб у мене не було ніяких стереотипів щодо нього.

Погоджуюсь… Ситуація виглядала приблизно так: приходить до Януковича людина, яка з ним зовсім не знайома, а  він починає розказувати про якісь свої буденні речі,  про своє захоплення спортом, про якісь замахи, що вчинялись на нього в Донецькій області, про фірму, яка допомогла йому реалізувати економічне чудо Донецького регіону – розумієте, це була розмова з абсолютно простою та адекватною людиною, абсолютно простою та адекватно! Забігаючи на перед скажу, що потім я зрозумів до чого ці його розповіді, які здаються душевними,  адже вони повторювались із розмови в розмову коли діалог доходив  до серйозних тем.

Окремим пунктом з тієї  розмови, я б виділив його міні конфлікт із Кучмою. Тоді Віктор Федорович підняв пенсії, не узгодивши цей момент з Леонідом Даниловичем, що призвело до купи погроз з боку останнього. От так просто він сидів і розказував, як Кучма казав, що зніме йому голову, за щось там підвісить і тд. На фоні моєї неприязні до тогочасного Президента це створювало позитивну думку про Президента сьогоднішнього.

Пройшов деякий час… Знову дзвінок від Герман. Крики: «чому ти слухавку не береш, « старий» тебе терміново викликає, у нього візит в Івано-Франківськ, хоче, щоб ти там виступив».  Погоджуюсь.

Прилітаю на день раніше. Мене зустрічають і везуть до голови обласної адміністрації, далі заселяють за мої гроші у найдорожчий номер, що обійшлось мені у третину депутатської зарплати (сміється).

 Їдемо на вечерю до знову ж таки голови . Сидимо з ним, говоримо про се, про те, аж раптом він каже: «зараз поїду обдивлюсь завтрашній маршрут».

Мені стає цікаво, і я теж починаю напрошуватись. Після низки відмов, в решті решт, він погоджується, і каже, що йому потрібно зробити пару дзвінків, а потім вирушаємо. Сиджу, чекаю 5 хвилин, 10, 15, питаю у секретарки, мовляв, а де ж він подівся. Та каже, та він уже давно поїхав, мабуть вже до Калуша доїжджає…

А на наступний день ця історія з яйцем…

Прибуваємо до Прикарпатського університету: з одного боку ретельно підібрані студенти з хлібом сіллю, а з іншого розлючений натовп та 5 нещасних міліціонерів. Янукович виходить і… одразу падає. Всі до нього, жінки кричать, навколо паніка, його тягнуть  до машини, кидають в фургон і відвозять. Одразу з’являються версії: «в нього кинули цією батареєю від камери, а ні, судячи з характеру ушкоджень ось цим підшипником  …», ну самі розумієте. Я дійсно подумав тоді, що це замах. Чую пояснення про те, що в нього удар відбувся в скроню, що це не смертельно, проте він дійсно втратив свідомість – починаю вірити у замах ще більше. 

Зрозуміло, що будучи людиною запальною, я не міг не відреагувати на ці події: вийшов до преси, зробив заяву, що це дійсно дикість, яка пахне екстремізмом, у цивілізованій країні таке не припустимо, і далі в тому ж дусі.  Проходить зовсім трохи часу, і я дізнаюсь, що в Києві перший вихід на люди отруєного Ющенка, що там серйозна акція…

У мене зараз розуміння таке: в ПР знали про цю акцію, і планували контр-дії, котрі були б  на порядок сильніші - замах на життя прем’єр-міністра. Після лікарні, до речі, на Януковичу сильно віддувався костюм, і я думаю, що таким чином в той день у його гардеробі мав місце бронежилет…

А тепер подумайте: Ющенка хтось там отруїв, а у той самий день, трішки раніше відбувається замах на прем’єра. Яка справа більш резонансна?..  Та провал цієї контр-операції, як ви вже мабуть зрозуміли, відбувся через те,  що Янукович не зрозумів, що відбулось у той момент, думаю, його логіка тоді була такою: удар був, навколо щось відбувається – треба падати.

Ну знову ж таки, це моя особиста думка. Та тоді, нажаль, про це все я і не думав і з цього інциденту почав піднімати скандал.

Йдемо далі. Після другого туру Янукович остаточно порвав із Кучмою. Відбулося це на моїх очах. Ситуація полягала в наступному: тоді, якби ЦВК опублікував результати голосування у газетах «Голос України» та «Урядовий кур’єр» ніякого  «третього» туру вже не відбулося б, та Кучма вирішив зачекати, а на наступний день вже зібрався Майдан та став заблокованим поліграфкомбінат – процес перетворився на не відворотній, всім стало зрозуміло ім’я наступного Президента України.

Остаточним моє рішення про приєднання до команди Януковича стало тоді, коли мені назвали 2 варіанти розвитку тих буремних подій в країні: перший –ніякого третього туру,  якщо треба, піднімаємо війська і придушуємо демонстрації, другий – я голова виборчого штабу Януковича, все проходить спокійно, відбувається третій тур, перемога Ющенка. Звісно довелося обирати другий.

Вибори ми провели настільки чисто, що  не було до чого придертися.  Тоді як з боку помаранчевих, ми напротоколювали 72 ксероксних ящики з різного роду порушеннями. Тобто, якщо б все тоді було чесно, то обидва кандидати у третьому турі виходили ніс у ніс, можливо навіть Янукович перемагав. При чому робив би він це без всіляких фальсифікацій.

Пройшли вибори, ніяких претензій особисто до мене тоді ніхто не мав, окрім, звісно, колишніх «своїх», які ще й досі кричать, що я зрадник, не зважаючи навіть на ту ситуацію, яка склалась в період панування Віктора Андрійовича.

Я залишився в Партії регіонів і особливого впливу, чесно кажучи, там не мав. Всі чомусь казали, що я маю зайняти посаду віце-прем’єра з гуманітарних питань, але потім певно щось втрутилось у цей процес, а я і не дуже наполягав, і ця посада дісталась іншій людині.

В 2006 році був там четвертим номером у списку, в 2007 йшов третім. А потім в один момент почали раптово мінятися люди, прийшла команда Льовочкіна-Фірташа. Поки залишався  старий склад ПР, там можна було працювати, там були не найгірші люди – достатньо порядні, достатньо мудрі, достатньо адекватні. Та коли почали з’являтися обличчя з Нашої України, скажімо Каськів зі своєю продажною «Порою», вся команда вже вищевказаних мною людей, я покинув партію. У мене були певні питання та претензії, до старої команди, але з приходом нових, зникло будь-яке бажання там працювати.

Читайте закінчення на: http://vpolitike.com/blogs/17/7/-