День, що мав докорінно змінити Україну, успішно реанімував совок

Я не можу зрозуміти іншого: як ці жебраки, що зводять кінці з кінцями на тисячу в місяць, голосують за тих, хто має в гаражі «мерси» і «майбахи».

Бувалі люди кажуть: щоб не розчаровуватися в людях, не треба ними зачаровуватися. А я, дурненька, ніяк не звикну до цієї істини.

І чи варто казати, що від неділі я очікувала більшого? Ледь не докорінного оновлення України.

Поки незграбні «підрахуї» мудрують над бюлетенями, спробую описати ситуацію, як її бачу.

Щодо лідера перегонів… Я до останнього сподівалась, що на цьому місці буде хтось опозиційний. І навіть зараз сподіваюсь. Хоч розумію, що даремно. Я не можу пояснити іншого: як ці жебраки, що зводять кінці з кінцями на тисячу в місяць, голосують за тих, хто має в гаражі «мерси» і «майбахи». Не можу пояснити, бо не можу зрозуміти. Ці дурні, що звуться українцями, пояснюють такий вибір стабільністю. Стабільно галімим життям? Чи стабільними надприбутками «обраних»?

Іще з вражаючого. Дивлюсь я на нашу першу леді й чомусь пригадую канонічну фотографію часів «відлиги» - поруч із вишуканою елегантною Жаклін Кеннеді стоїть проста радянська баба Ніна Хрущова в халаті. Приблизно так виглядає пані «наколоті апельсини» навіть на тлі сусідської Людмили Путін, не кажучи вже про далеку Мішель Обаму. І поки остання агітує за здоровий спосіб життя та активну громадянську позицію, українська тітонька (яка має уособлювати жіночність, вихованість, мудрість), хрестячись, голосує «за хлєбушек». І виникає єдине запитання: для кого? Невже для себе? Апельсинів уже наїлась? А може, як і всяка любляча матір, для синів – молодої наукової інтелігенції? Чи для коханого чоловіка, що змушений харчуватися тільки якимись «курасанами»? Правда, «хлєбушек» більше знадобився б народу України – бо на тисячу не надто розгуляєшся.

Другий номер – то надія багатьох. Надія, якій не судилося здійснитися.

Абсолютно незрозуміло, недоречно і безглуздо виглядає для мене «бронза». Ну люди, ну примарилася вам стабільність, ну проголосували ви за «регіони» - усі ми помиляємося. Але як? Як можна наступити на ті ж граблі сто років потому? На зорі минулого століття наші прабабці вже проходили через «жуй ананаси, рябчіков жуй, дєнь твой паслєдній пріходіт буржуй». Схоже, агітпропаганда комуністів лишилась на тому ж совковому рівні, на якому й була. Але що важливо! Проголосувати за безштанька Івана у ХХ столітті – це трохи не те, що провести до парламенту Петруся на «каєні». Чи Вас засліпила «несподівана поетична знахідка»? А ви не забули часом про репресії? Про «за родіну, за Сталіна» голіруч, проти до зубів озброєних фашистів, коли один із них із гарним пістолетом клав кілька «наших»? Чи ви не наїлися ковбаси по 40 копійок, відстоявши черга до неї «от забора і до абєда»?

Поки «підрахуї» мудрують із бюлетенями, а на порогах виборчих комісій чергують бритоголові молодики (ой, пробачте, журналісти) в «адідасах», я сиджу і вкотре розчаровуюсь. У бабцях, що все-таки проголосували за гречку, і реанімували комуністів, не переписавши хати на котів. У молоді, яка вважає, що новозбудований коштом держбюджету дитячий майданчик – це привід провести до Ради півапарату облдержадміністрації (як у Дніпропетровську), у всіх тих, хто бачить стабільність у стабільному (вибачте за повтор) зниженні рівня життя (а я думала, стабільністю щось інше називається, із позитивною конотацією).

Чомусь згадала, як сьогодні вранці вийшла на Майдан – і побачила танки. Перша думка була – нова революція. І солодко защеміло у грудях – я буду причетна до цього. Потім згадала, що відзначаємо «круглу» дату – 68 років від Дня звільнення України. Коли ж нарешті звільнимо країну від залишків совка, комсомолу, пройдисвітів і політичних проституток? І коли настане День національного прозріння?..