Вплив української культури на розвиток Росії

У кожній державі є свій розум і душа. Економіка та політика країни – безпосередньо розум. А душа, що є очевидним, – культура.

Споконвіків українська культура впливала на формування  естетичного мислення як мінімум трьох держав: Речі Посполитої, Австрії та Росії. Мінімум – бо вона була їх частиною.

Найбільший вплив Україна мала  на мистецтво Росії. Культури цих країн розвивалися паралельно, тому не можна стверджувати, що це був суто односторонній процес. Росія не дарма намагалася з’їсти нашу державу: варила у російськомовному соусі, забирала найкращих людей, ламала кістки самостійності, - але ще й досі не може пережувати і проковтнути усе це. «У горло не лізе, із шлунка вилізає»  Та все-таки українське мистецтво відіграло чи найважливішу роль у становленні російського культурного життя. Не був секретним той факт, що у XVI – XVIII ст. Московщина була освітньо та науково відсталою. Як пише І.Огієнко, немає нічого дивного, бо "так скрізь буває в житті: народ з більшою культурою, з більшою освітою завше впливає на свого су­сіду, а сусіда переймає все краще". Побачити підтвердження цій тезі можемо у простому аргументі: у 1649 р. цар Олексій запросив вчених людей з України  надрукувати в Москві справну Біблію. Як відомо, джерелом освіченості населення є доступність книг. В Україні, на відміну від Росії, друкарство було більш розвинене. Тому у Москві видання покращувалися за рахунок українських друкарських надбань: почали нумерувати кожну сторінку, відривати в друкованих книжках слово від слова, навіть дефіс запозичи­ли у нас.

Українці багато зробили і для нової московської літера­тури, на чолі якої був Ф. Прокопович. Так званий літературний класицизм був принесений саме з України. У нашій державі в XVII—XVIII ст. стрімко розвивалася драматургія і театральне мистецтво. Їх успіх  розлетівлися по Росії: молоді театри ставили свої п'єси і утворили шкіль­ні театри в Казані, Тобольську, Новгороді, Смоленську.

 На мою думку, Україна не асимілювала лише тому, що мала своє автентичне художнє мислення, відмінне від інших. Українська культура розвивалася значно швидше, динамічніше і прогресивніше.

Та й сьогодні я помічаю, що талановитих людей – безліч. Музиканти, співаки, актори, художники. Вони є душею нашої країни, до того ж такою міцною  і красивою. Але от з розумом,на жаль, щось не склалося. Ні, звісно, я не кажу про те, що українці дурні або мають розумові вади. Навпаки, у XVII та у XVIII ст. Україна була науковою базою. Тільки кращий «матерал» з цієї бази, інтелектуальні сили українського народу, заохочувалися і залучалися до праці в Росії. Так, багато діячів української культури очолили російські церковні й освітні установи, серед них Феофан Прокопович, Дмитро Туптало, Стефан Яворський, Гізель Інокентій та інші. У російських школах більшість викладачів були українського походження. Для прикладу з  Києво-Могилянської академії у Москві працювало їх близько ста.  Але проблема в тому, що увесь найкращий генофонд України перетікав і ще досі тече-втікає до більш розвинених держав, замість того, щоб розбудовувати власну. Тобто залишається душа і зникає розум. Розвивається державницький даунізм. Країною керують пішки, а пішками - королі. На жаль, ці  королі закордонні або проросійські, і не бажають нашій Україні повноцінного незалежного добра.

Україна – держава з великим серцем, широкою душею і відключеним  розумом. Обійняти і плакати.