Постать гетьмана Петра Сагайдачного в історії нашої держави

публікація на історичну тематику

Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний — це одна з тих світлих постатей, на якій відпочиває погляд історика і образ якої назавжди залишиться в народній пам’яті.               Д. І. Яворницький

     Козацька доба багата видатними, можна сміливо сказати, геніальними очільниками. Серед них і Петро Конашевич-Сагайдачний — славетний козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, гетьман реєстрового козацтва. Історики, не зважаючи на часткову суперечливість і неоднозначність цієї історичної особи, розділяють думку про те, що Петро Сагайдачний був найвизначнішим державним діячем України до Богдана Хмельницького. Віддавна його ім'я є символом козацького завзяття й непереможності, бо саме під час гетьманування Сагайдачного Запорозьке військо вийшло на новий етап розвитку. Проведені ним реформи суттєво покращили ситуацію на Січі: партизанські загони перетворилися на регулярні військові одиниці, у козацькому товаристві запанувала сувора дисципліна, а бойове мистецтво запорожців досягло своєї досконалості. Тому не має жодних сумнівів у тому, що козацтво переживало період свого розквіту. Сагайдачним було організовано десятки вдалих морських та сухопутних походів проти турків і татар у Криму, Малій Азії та Молдові, до того ж деякі з них він провів, не будучи ще ні гетьманом, ні навіть кошовим, а на переговорах з іншими країнами, особливо Річчю Посполитою, він неодноразово проявляв високий рівень дипломатичної майстерності.

      Окрім військового хисту, провідник запорожців мав блискучу на той час освіту, відзначався шанобливим ставленням до православ'я, на захист якого завжди ставав відкрито (у студентські роки навіть писав твори полемічного характеру, наприклад, “Пояснення про унію”), небайдужістю до проблем розвитку освіти й культури на теренах нашої Батьківщини. У біографії Петра Сагайдачного поруч присутні такі, на перший погляд непоєднувані події, як успішне навчання у найкращому закладі України того часу — Острозькій академії та прихід на Січ майже відразу після здобуття освіти. І це аж ніяк не здається дивним, а навпаки свідчить про те, наскільки різносторонньою й гармонійно розвиненою особистістю був гетьман. Також це дає нам підстави стверджувати, що Сагайдачний добре усвідомлював: повернути Україну на шлях повноцінного державного розвитку під силу, в першу чергу, інтеліген-    ції — найосвіченішій верстві населення, але можливим це стає в умовах цілковитої свободи й безпеки, забезпечення яких, у свою чергу, — обов'язок лицарів-запорожців. Саме тому Петро Конашевич-Сагайдачний ніколи не шкодував грошей на розбудову освітньої та культурної сфер. Про велику увагу до них свідчить і факт його вступу разом із частиною війська до лав Київського братства. Також він першим заснував січові, полкові школи для навчання майбутніх козаків, цим самим зайвий раз довівши необхідність здобуття освіти навіть вояками.

      Військові ж тріумфи цього українського гетьмана просто неймовірні, чого варте лише захопленя фортеці Кафи — найбільшого центру работоргівлі на території України чи грандіозна перемога під Хотином у 1621 році, коли об'єднане українсько-польське військо, розгромивши непереможну турецьку армію, врятувало Західну Європу від іноземної експансії. Загалом Сагайдачний провів 60 боїв, не зазнавши жодної поразки. Через злий жарт долі — раптову смерть, гетьман так і не зумів здійснити найголовнішого — досягнення Україною автономії. Та зробив він і без того чимало, його сподвижницька діяльність, і в цьому не має жодних сумнівів, змінила хід української історії, суттєво “піднесла” нашу державу в очах чужинців, а східним загарбникам дала рішучу відсіч, показавши, хто справжній господар на українській землі.          

     Хочеться зайвий раз наголосити: такі виняткові особистості, як Петро Конашевич-Сагайдачний, приходять на нашу землю з високою метою та присвячують її досягненню все своє життя, а від нас, нащадків, треба небагато — берегти добре ім'я видатного полководця та гордо нести його майбутнім поколінням.