Репортаж про зустріч із Борисом Маріаном
До того, що в ІЖ часто приходять відомі люди, звикли всі та сприймають це
як належне й закономірне явище. Однак, деякі зустрічі стають по-справжньому
незабутнім та безцінним досвідом. Так було й на одній лекції з історії, коли
Володимир Іванович Сергійчук надав нам, першокурсникам, чудову можливість
поспілкуватися з непересічною особистістю, талановитим письменником, успішним
журналістом із Молдови — Борисом Маріаном. “Мабуть, це мегапопулярна зірка
телебачення чи головний редактор одного з глянцевих журналів?” - запитаєте Ви.
Зовсім ні. Борис Тихонович справді був головним редактором однієї з провідних
молдовських газет, однак причина посиленої уваги до його особи з нашого боку
полягала не тільки в його журналістській діяльності. У біографії письменника
були й деякі не менш цікаві, навіть важливіші факти, а саме: Борис Маріан у
далекому 1956 році був одним із тих, хто в період так званої “хрущовської
відлиги” першими відкрито виступили проти радянської влади, і кому так само
першими судилося відчути на собі “хрущовські заморозки” (як гість їх сам
називає) у вигляді тривалого заслання до таборів. Ці події припали на період
навчання Бориса Тихоновича у нашому університеті на факультеті журналістики,
який він не встиг закінчити у зв'язку з арештом. Зрозуміло, що питань до гостя,
якому доля не шкодувала випробувань і сюрпризів, у нас було чимало.
Почав Борис Маріан свою розповідь із найближчого нам — навчання на
тодішньому факультеті журналістики Київського держуніверситету. Цікаво було
дізнатися про нашу “альма матер” у середині 50-х рр. До того ж випуск студентів 1958 року (серед них Василь
Симоненко, Борис Олійник), з якими три роки провчився Борис Маріан, і досі
залишається одним з найкращих в історії, тепер уже, Інституту журналістики. Зі
слів гостя запам'ятався один факт — у ті роки серед студентів-журналістів було
більше хлопців, при чому із суттєвою перевагою.
Головна частина виступу Бориса Тихоновича стосувалася переломного етапу в
його житті — заслання. У 1956 році, саме під час навчання Маріана на третьому
курсі, у суспільному та політичному житті Української республіки та всього СРСР
відбувалися значні зміни: на ХХ з'їзді КПРС
пройшло т. зв. розвінчення культу особи Сталіна, що ознаменувало початок
лібералізації політичного курсу радянської влади. Однак у реальності відчути
обіцяне послаблення особливо не вдалося. Цього ж року Угорщина, першою серед
країн соцтабору, народним виступом висловила своє невдоволення комуністичним
режимом. І влада, котра нещодавно засуджувала тоталітарні методи правління
Сталіна, посилає радянські війська для придушення угорського повстання. Не
стримали свого обурення такою несправдливістю багато жителів Союзу, серед них і
Борис Маріан. Він та ще декілька представників студенства створювали плакати
пропагандистського змісту, на кшалт “Руки прочь от Венгрии”. На кару за таке
“вільнодумство” довго чекати не довелося — негайний арешт, підписка про невиїзд
і виключення з університету. До того ж протягом тривалого часу Борис мусив
ходити на допити до слідчих. Однак, головне випробування було попереду.
“Розслідування” завершилося, Борису Маріану винесли вирок — 5 років мордовських
таборів за “антирадянську агітацію та пропаганду”.
Розповідаючи про своє перебування у “славнозвісному” Дубровлазі, письменник
не вдавався до детальних описів тюремських буднів і страждань за гратами.
Загалом, Борис Тихонович наголошував: “Я мав змогу особисто переконатися в
тому, що за часів правління Хрущова колишні сталінські концтабори хоч і змінили
свою назву, однак тамтешні порядки ніхто не скасовував”. Розповів він нам
також, що на той час акції протесту, непокори були частими випадками у таборах;
Маріан також не відмовлявся від участі в них. Наприклад, уже через декілька
днів після прибуття до тюрми, Маріан підтримав (хоча, за його словами, “не те,
щоб дуже активно”) виступ в'язнів з метою вибороти амністію людям, засудженим ще
за Сталіна, котрим закидали співпрацю з ворогом під час німецької окупації. За
такі “зухвалі” дії охорона, не роздумуючи, відправила Бориса Маріана до
карцера. Безперечно, 5 найращих років життя довелося письменнику змарнувати в
суворих умовах мордовського табору, проте сам він говорить, що цей гіркий
досвід мав значний вплив на формування характеру, становлення його як сильної
та загартованої особистості. Для Бориса Тихоновича парти в аудиторіях
Київського держуніверситету змінилися тюремними нарами — він не зміг здобути
освіту за фахом журналіста, однак в “інституті життя”, як він називає в'язницю,
отримав змогу пізнати світ таким, як він є насправді, без прикрас, не
позбавлений жорстокого та байдужого ставлення до людини. Із великою вдячністю
згадував Борис Маріан також братів по нещастю — тюремних друзів, з котрими
ділив усе: від тюремної каші до покарань. Лишилося про них багато спогадів, а
також зошит із тюремними віршами. Цей “збірничок” творів Маріана та його
товаришів повернувся до письменника лише через 20 років після звільнення, а
опублікував він його взагалі нещодавно. Додам також, що ми мали чудову нагоду
почути деякі з цих поезій у прочитанні самого Бориса Маріана.
Звичайно, трохи більше, ніж за годину Борис Тихонович відтворив лише уривки
з історії свого нелегкого життєвого шляху, та навіть цього було досить, аби
збагнути становище чесних і талановитих людей у тогочасному радянському
суспільстві. Борис Маріан зумів гідно прийняти виклик долі. Письменник встояв
перед невблаганною системою та не зрікся власних поглядів та переконань. “Про
пережите не шкодую і ніколи не шкодував”, – сказав наш гість насамкінець.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.