Чуть-чуть женився

Якщо женився по зальоту, вважай, що холостяк.

Я реально розізлилася. Не за себе. У мені від злості волали всі жінки мого роду. А приводом для цього став випадково почутий на вулиці шматок розмови двох шмаркачів. Ідуть собі два пацанчики і обговорюють останні новини.

- Я женився на вихідних. Ну тіпа не женився, бо то не по любві. Вона залетіла. Виходу не було. Вважай шо холостяк. Бо шо то за женяча по зальоту?

- Не поняв? Ти женився чи не женився? Ну і шо, шо по зальоту.

- Якби по любві, сказав би, шо женився, але ти ж розумієш, вона залетіла. Тіпа чуть-чуть женився. Ну ти поняв?

Не знаю, чи друг жениха «поняв», та я, перезлившись, дещо догнала. Не женився би він, дівчина б самотужки народила, дала дитині своє прізвище. Через кілька років дитя б підросто, і паспорта не треба, щоб сказати, що це дитина хлопця з сусіднього будинку. Як дві краплі води. Якщо дівчина – мудра жінка, через якийсь час вийде заміж, народить дітей уже в благополучній сім’ї.

Років через 20-30 те байстрюче дитя захоче нарешті познайомитися зі своїм кровним батьком. А він подивиться у свої очі, тільки на молодій людині і скаже: «Ей, ти шо. Я тут ні прі чом. Тебе не знаю, твою маму лише раз, і то здалеку бачив. Не підходи до мене більше з такими питаннями». Ось така правда життя – очі вітром надуло, добре, що Ісусом не назвали. Напевне все таки краще, щоб він «чуть-чуть женився», аніж віднєкувався, хоч якась відповідальність, щось на кшталт  ікри "второй свежести".

І тут мені чомусь згадався давній знайомий. Красивий, розумний, перспективний, галантний хлопець. Мрія, а не чоловік. І якось на одній вечірці між іншим сказав: «А я не одружуся, доки моя дівчина не завагітніє. Гуляти і так можна, а для спільного життя діти мають бути. От запропоную їй вийти за мене. У неї звичайно гарний смак, відразу погодиться. Поживемо ми рік, два, десять, а дітей немає. І що? Для чого мені пуста жінка?»

Може тому пацанчику, який «чуть-чуть женився», насправді в біса пощастило. А він так і не поняв.