Голодомор – збіг обставин чи геноцид?

Голодомор 1932-1933рр.

Голодомор – збіг обставин чи умисне винищення нації, іншими словами геноцид? Ось вже 80 років минуло, як це питання досі не знайшло своєї конкретної відповіді. Сотні істориків, журналістів, архівістів намагаються довести одну чи іншу думку.  А я, звичайна студентка,  але національно свідома, стверджую – так, це геноцид.

1932-1933рр. відзначилися не лише несприятливими погодними умовами – засухою, а як наслідок і неврожаєм, як то запевняють деякі історики, а й ціленаправленої жорстокістю радянської влади. Це роки нелюдської розправи з нами, українцями. Нас давили, принижували, змушували стояти на колінах. Нас винищували не лише фізично, а й духовно, адже йдеться не лише про фізичний геноцид, а й духовний.

Підтверджень цьому факту безліч. Радянська влада зумисне забирала у кожного селянина останню крихту хліба, останню надію на життя, нібито з благою метою – держава потребує грошей, а відповідно хліб – їх джерело. Звісно безперечним є той факт, що подібне спіткало майже всі народи Радянського Союзу, але це ж не все! Саме українцям було заборонено виїжджати за межі України (цьому є документальне підтвердження – постанова влади від 22 січня 1932 року "про заборону виїзду селянства за межі села"). Про що це свідчить? Про те, що влада зумисне перекривала селянству всі можливі шляхи дістати хоча б якісь продовольства, не лишаючи іншого виходу, як лише їсти одне одного…

І  хто про це знав? Світ був у невіданні. Радянська влада застосовувала всі можливі методи, аби затаїти цю жахливу інформацію, а як же по іншому? Радянський Союз – могутня імперія, в якій всі щасливі! Тут не місце розмовам про голодних селян. Звісно яка-не-яка, але інформацію просочувалася закордон, діаспора панікувала, але чим вони могли зарадити? Влада відмовлялася прийняти  будь-яку допомоги, адже це б підірвало створений імідж щасливого народу і допомогло б вижити такому небажаному нескореному українському селянству.

Розправа була жорстокою. Ламали український дух,  волю народу. Не менш жахливим за фізичний геноцид, є духовний. Влада знищувала українців, як етнічний індивід, нація самозречувалась. Про це свідчать дані з переписів 1926 і 1939 років. Українці боялися бути українцями. З півтора міліонна українців на Кубані, які визнали себе такими в 1926 році, у 1939 лишилося лише 143 тис.  Про що це свідчить? Нас винищували не лише фізично, нас руйнували духовно.

За різними даними внаслідок голодомору 1932-1933 років вимерло 7-10 млн осіб. І чи є у вас тепер сумніви, що це був лише збіг обставин. Я ще раз насмілюся заявити – ні. Це було жорстоке винищення нас, як нації. Але кривдник наш відповідатиме вже на Божому суді.