Мова, що ввібрала у себе найкраще, найніжніше, найвеличніше, наймудріше, найпоетичніше, найболючіше.
Мова, яку чуєш скізь і всюди: перший крик немовляти, яким воно повідомляє про свою появу на світ, останні слова людини, котра прощається з життям, зворушливий плач сиріток, сміх безтурботних дітей, блакить високого неба та золото пшеничних колосків, туга кріпаків та холод байдужих душ, широта рік та міць столітніх лісів, шепіт лугів та висота небес, молитва за мир, добро, за Україну.
Скрізь, скізь твої слова та твоя мова.
Мова, що здатна зробити з незнайомців друзів.
Мова, що згуртовує людей та робить народ непереможним.
Мова, що живе у поколіннях.
Мова, що є життєдайною криницею на неосяжній дорозі людей.
Мова, котра виховала повагу до звичаїв, до історії, до країни.
Мова, доля якої сповнена злетів і падінь, періодів розквіту та занепаду.
І недаремно кажуть, що мова – то душа народу, і поки живий народ, живе й мова.
Що ж сталось тепер? У неї знову відбирають її міць! Ту, що наші предки виборювали віками. Що сталось? Тепер?!
Сьогодні я знову читаю новини… Одеса, Донецьк, Запоріжжя, Севастополь, Луганськ, Дніпропетровськ, Херсон, Харків, Миколаїв. Ну, хто настіпний? Який регіон прийме цей закон українофобів?!
Знаєте, не все у цьому світі продається, забувається чи промінюється. Є такі почуття як совість, чесність, справедливість та, зрештою, є ДУША. Тож продавати чи залишити незламною Вашу душу кацапському чортові – Вам!
Ми самі ковалі власного щастя, тож вправі самостійно вирішувати: Воля чи кацапське рабство! Вибір за кожним. Окремо. Пам’ятайте тільки, що наша мова – то святиня. І кожен народ на цій планеті залишається народом, допоки жива його мова!