«Грозовий перевал»

Від історії кохання до проблеми расової нерівності.

Фільм «Грозовий перевал» режисера Андреа Арнольда вийшов у прокат ще 8 березня 2012 року, але досі є можливість переглянути його в деяких кінотеатрах.

     Скажу одразу: фільм не сподобався. По-перше, деякі кадри були незрозумілі не тільки тим, хто не читав однойменний роман Емілі Бронте, а й тим, для кого він є найулюбленішим. З перших кадрів фільм, який розпочинався із зображення того, як темношкірий чоловік розбиває собі обличчя об стіну, викликав подив. По-друге, фільм був досить нудний через те, що діалоги були зведені до мінімуму та багато уваги зосереджувалось на картинах пейзажу, що призвело до цілковитої відсутності динамізму. По-третє, екранізація має значні розбіжності з романом: зображення вбогої родини замість дворян, темношкірого Хіткліфа замість смаглявого, багато деталей упущено та, навіть, ідея змінена. Ідея роману Емілі Бронте полягала у зображенні історії несамовитих пристрастей на межі кохання та ненависті Катрін та Хіткліфа, перешкодою яким стала соціальна нерівність. А у фільмі зображено страждання головного героя від расових розбіжностей з іншими.

      Погоджуюсь, що расова нерівність неприпустима у демократичному суспільстві, але це не те, що хоче бачити цільова аудиторія фільму – сентиментальні дівчата та жінки, прихильники творчості Емілі Бронте та мелодрами в цілому.

    Отже, дівчата, якщо хочете поплакати під зворушливу мелодраму, то краще перегляньте фільм «Грозовий перевал» 2009 року режисера Коки Гідройка. Фільм більш динамічний. Неперевершена гра акторів, максимальне наближення до сюжету роману та яскраве зображення картин природи приємно вражає. Після перегляду ви ще довго будете ділитися враженнями від фільму зі своїми подругами та порівнювати його з романом.