Голодомори в УСРР в 20-30-х роках ХХ століття

У ХХ столітті Україна пережила далеко не один голодомор

У ХХ столітті Україна пережила далеко не один голодомор – і усі за радянської влади. Основною їх причиною була аграрна політика партійного радянського керівництва. Голодомор – це соціально-економічне явище, що виявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування та призводить до його вимирання та негативної зміни демографічної та соціальної структури населення. Не секрет, що голодомор може організовуватися урядом штучно з метою винищення певних груп населення. Перший голодомор в Україні тривав з 1921 року до середини 1923 року. Його причинами були: - політика «воєнного комунізму» (зокрема продрозкладка – насильницьке вилучення хліба в селян); - заборона селянам реалізовувати хлібні лишки за ринковими цінами; - падіння товарності сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у розвитку виробництва сільгосппродукції; - Перша світова та громадянська війни; - руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жорстокої посухи, що спричинила неврожаї в 1921 і 1922 роках; - криза в сільському господарстві, яка була посилена скороченням промислового виробництва через його мілітаризацію під час громадянської війни. Голод охопив Олександрівську (сучасна Запорізька область), Донецьку, Катеринославську (сучасна Дніпропетровська область), Миколаївську, Одеську, південь Полтавської та Харківської губернії – усього 21 повіт України. Відбувалося масове запустіння сіл, селяни переселялися в багатші села, унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася і там. Водночас з України продовжували надсилати до Росії ешелони з продовольством. Увесь світ знав про голод у Поволжі, водночас голод в Україні замовчувався. Повідомлялося ж, що в Україні лише неврожай. До республіки з Поволжя, Казахстану, Південного Уралу йшли потяги з переселенцями. Лише з середини 1922 року голодуючим в Україні було надано допомогу Американською адміністрацією допомоги. Владою було введено систему «голодних пайків» (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися вилучення і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований лише у середині 1923 року – значно пізніше, аніж у голодуючих районах Росії. Під час голодомору 1921-1923 років померло від 500 тисяч до 1 мільйона осіб. Другий і найстрашніший голодомор ХХ століття для України – голодомор 1932-1933 років. Він був страшним злочином пануючого тоді сталінського режиму. Цей голодомор був спровокований радянським керівництвом з метою масового вступу селян до колгоспів. Поставлені перед селянами плани хлібозаготівлі були завищеними й економічно не обґрунтованими. Хоча політика колективізації дозволила збільшити збір зерна, але труднощі із заготівлею залишилися. Постачання хліба на користь держави здійснювалося внаслідок додаткової хлібозаготівлі. Фактично це означало застосування вже відомої політики продрозкладки. Знесилені селяни не змогли ефективно провести посівну кампанію навесні 1932 року. План здачі хліба державі опинився під загрозою зриву. Водночас почався голод. Голодні люди збирали колоски пшениці, залишені на полях, щоб прогодувати дітей. Тоді, 7 серпня 1932 року, було видано постанову, названу в народі «законом про п’ять колосків». Вона передбачала за крадіжку колгоспної власності розстріл із конфіскацією майна чи позбавлення волі на термін не менш як десять років. Найвище керівництво країни знало про голод в Україні, але замовчувало цей факт від інших, в наслідок чого ніякої допомоги людям надано не було. Більше того, в Україну для виконання плану хлібозаготівлі було направлено комісію. Дії комісії були більш ніж жорстокими: у селах конфісковували продовольчі та посівні фонди; проводилися масові репресії; припинялося постачання товарів; села оточували загони НКВС. Голодомор став для України справжньою національною катастрофою. За різними даними, голодною смертю померло від 3,5 до 9 мільйонів осіб – точні цифри вже навряд чи будуть колись з’ясовані.