1 • Теореми кохання: від Амура до Фройда

Еротика – стрільбище Амура

Що таке кохання, чим зумовлена його “загадкова” винятковість? Перш за все необхідно з’ясувати, чи відбиває “кохання” певну психологічну реальність, чим відрізняється синдром пов’язаних з ним почуттів та прикладів поведінки від тих, які асоціюються з іншими поняттями, наприклад, дружба, секс тощо. Далі – чи має цей синдром достатню конкретність? В цілому на це питання можна відповісти позитивно. Так, більшість людей відрізняють у власному досвіді кохання від сексуальних стосунків, з одного боку, від дружби, з іншого. На думку багатьох, кожне з цих явищ може існувати незалежно від іншого.

Відомо, що вже в епоху античності виокремлювалися декілька видів любові, та дослідницькі праці не дають чіткої класифікації її різновидів. Одні, аналізуючи любовні стосунки, виділяють такі її види: “філія еротіке” (дружба між закоханими), “агапе” (безкорисне почуття), “потос” (любовна млість, томління), “харис” (любов, заснована на благородстві та повазі), “манія” (неприборкана пристрасть), “ерос” (бажання). Інші обмежуються більш вузькою класифікацією. Аналізуючи дослідницькі дані, можна звести ці різновиди любовних проявів до двох узагальнених форм:

“Ерос”, – це любов-пристрасть, що межує з безумством. Сюди відноситься “любовне бажання”, “неприборкана пристрасть” тощо. Ерос – це головним чином статева любов.

“Філія” – любов-дружба – більш врівноважена; це й “безкорисне почуття”, і любов, що заснована на благородності та повазі. Як зазначають дослідники, слово “філія” за своїм походженням – займенник “свій”, а в поєднанні з різними іменниками воно змінює своє значення. Так, наприклад, дружелюбність стосовно матері – “філоматор”, стосовно батька – “філопатор”, до друга – “філофілія”, до співгромадян – “філополітес” і так далі. Як іменник воно вперше з’являється у Геродота, але не в розумінні особистих стосунків, а в значенні мирного договору, союзу між державами.

Про те, що в античності приділялася значна увага любові та коханню, красномовно свідчать першоджерела: міфи, легенди, гомерівський епос. У них яскраво представлене відношення людей до цих почуттів. Давньоримський філософ Цицерон у своїй праці “Про природу богів” запевняє, що значення деяких речей для людей було настільки важливим, що їх визнали боги, а іменами богів стали саме ці важливі поняття. Безпосередніми богами любові вважалися в античності Афродіта та Ерот. Цим богам, за переконанням греків, дарована неабияка сила та влада, адже підкоряються їм не лише смертні, але й майже весь могутній сонм олімпійських богів на чолі з Зевсом.

Почуття кохання, щирої прихильності, навіть ревнощів повністю керують діями богів. Антична міфологія характеризується антропоморфними уявленнями, саме тому античні люди наділяли богів рисами й особливостями, що притаманні людському спілкуванню. Цим пояснюється наповненість міфології історіями про любов, заради якої вершилися подвиги та небезпечні вчинки, навіть розпочиналися війни, що й знайшло своє відбиття в гомерівському епосі.

Звернення до міфологічних образів (взагалі міфологічне світосприйняття) – це характерна риса античного суспільства. Взаємопроникнення міфу та реальності пояснювало для людей певні явища, життєві процеси тощо. Для докласичного грека любов не була самодостатньою, він не оцінював її як окреме високоморальне і глибоко індивідуалізоване почуття. У свідомості людей побутувала хибна думка, що не людина через власну прихильність, певні суб’єктивні почуття та вподобання приходить до любові, а сама любов, кохання знаходять людину, викликає їх певна зовнішня дія богині Афродіти або її помічника Ерота.

З часом ставлення до поняття любові змінилося, що було зумовлено розвитком самого історичного процесу. Вже в архаїчний період зароджується новий особливий погляд на світ, відмінний від міфологічного світосприйняття. Зароджується антична філософія, яка дала початок раціоналістичному світобаченню; філософи намагаються пізнати таємниці Всесвіту, дати пояснення різноманітним природним явищам, аналізують макросоціальні стосунки, особистісні стосунки індивідів.