Співці української свободи

Значення творчості Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки для відродження української державності

19 століття стало для українського народу початком нового життя, нової надії на краще,світле майбутнє, яке дозволить відродити свою державу,її культуру та самобутність. У людей  починає прокидатися почуття власного достоїнства, гордості за свою Батьківщину,формується його національне самоусвідомлення. Усі ці чинники підкріплюються народними піснями,думами,переказами.
Як відомо, історію творять люди,визначні постаті. У нашому випадку найяскравішими та найважливішими для українського суспільства є Тарас Шевченко,Іван Франко та Леся Українка. Мабуть, не існує в нашій країні такої людини, яка б не знала цих видатних письменників та їхнього неоціненного вкладу у нашу культурну скарбницю знань.

ХІХ століття було часом змін; часом, коли виникла гостра потреба у підтримці національного духу. І тут,звісно, приходять на поміч ці видатні письменники. Своїми творами вони зробили велику підтримку українській спільноті, адже саме у складні часи люди потребують хоча б часточку чогось світлого, доброго,надійного…

Найбільшою бідою тодішнього суспільства була кріпаччина. Кріпосництво трималося на самодержавстві, яке глушило будь-які прояви демократії, на неосвіченості простих людей, на колоніальному гнобленні народів, що населяли окраїни царської Росії.  Отже, знесення кріпацтва передбачало розвиток демократії в країні, поширення освіти, припинення колоніальної політики стосовно поневолених народів.
Виразником дум українського народу, співцем соціальної і національної свободи став Тарас Григорович Шевченко. Він піднявся на височінь національного поета тому, що сказав своєму народові саме те, що потребувало загальнонаціонального усвідомлення.

Саме в його творчості повно розвинулися ті начала, які стали провідними для передових українських письменників другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Тенденції народності й реалізму були вже властиві в значній мірі і творчості попередників Шевченка. Шевченко перший в українській літературі виступив як істинно народний поет, твори якого з усією повнотою відбили почуття й думки трудящих мас, їх віковічні визвольні прагнення.
Попередники великого поета в українській літературі в своїх творах критикували окремі явища тогочасного життя, як-от: знущання поміщиків з селян, хабарництво чиновників. Шевченко ж виступив як грізний суддя і обличитель усього самодержавно-кріпосницького ладу, як непримиренний ворог поміщиків і царизму. У його творах змальований новий позитивний герой – борець проти самодержавно-поміщицького ладу, борець за щасті народу. Шляхом Шевченка пішли найвидатніші передові українські письменники наступного часу – Марко Вовчок, Панас Мирний, Іван Франко, Павло Грабовський, Леся Українка та ін.

Навіть в часи повної зневіри, коли здавалося, що ніякого просвітку в житті уже не буде, Іван Франко знову й знову ставав до боротьби. Силу йому повертало все те ж почуття любові до людини і високої відповідальності перед трудящими. Усе життя письменника — боротьба за єдність держави, за свій народ. Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів — одна з провідних у творчості митця.

Леся Українка… Ця людина  не тільки найвидатніша українська поетеса, а й геніальна письменниця, перекладач світових класиків, національний діяч, і в першу чергу провісниця українського національного відродження. Славетна поетеса українського "risorgimento" (оновлення, відродження) як її називав Дмитро Донцов – ідеолог українського націоналізму. Іван Франко говорив про Лесю Українку: "мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосильна дівчина трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну".

Як самовіддана любов до рідної нації і рідного краю. Леся Українка у своїх творах змалювала образ ідеального краю - що зветься "Україною", і вказала на чинну боротьбу за волю і державність цього краю і його людей: "Над давнім лихом України, Жалкуєм-тужим в кожний час. Нащо даремнії скорботи? Назад нема нам воріття! Берімось краще до роботи, Змагаймось за нове життя!". Вона вказує, що марно зітхати і згадувати про славну минувшину, а варто нині об'єднуватись і боротись зі своєю недолею: "За правду, браття, єднаймось щиро, єдиний маєм правий шлях". Її поезія натхненна революційним духом, який повністю пориває із духом пристосуванства, зради, лагідного спокою. Вона не знає компромісу і опортунізму: "Або погибель, або перемога – Сі дві дороги перед нами стане".

Нам усім слід шанувати цих письменників та діячів і ніколи не забувати, що своєю свободою та життям ми завдячуємо найбільше саме цим літераторам, які найбільше переживали за долю України.