Жертовна Україна у Другій світовій війні

Внесок Українського народу в перемогу

Розглядаючи трагічну історію нашого народу та його участь у ході Другої світової війни, завжди потрібно пам’ятати про вклад не тільки російських бійців, а й наших українських партизанів. Саме нашим предкам, нашим дідусям та бабусям ми завдячуємо нашим добробутом, тому, що зараз ми маємо шанс жити, любити, працювати…

Саме з Україною і навіть ширше – з усім південним напрямом як географічним її продовженням – пов’язані основні, вирішальні події на всьому 4500-кілометровому радянсько-німецькому фронті, який посів центральне місце у системі фронтів Другої світової війни. В 1941-1944 рр. тут були зосереджені головні сили вермахту – від 57,1 до 76,7% загальної кількості дивізій. Важливим також є те, що 607 з них було розгромлено саме на цьому фронті, тоді як на інших зазнали поразки 176 ворожих дивізій. Виходячи з цього, можна сказати, що, оскільки український, південний напрям постійно був центральним на радянсько-німецькому фронті, то саме таким він був і на всьому європейському театрі воєнних дій, принаймні до кінця жовтня 1944 року. Саме в Україні вирішувалася доля війни в Європі.

Однак відчайдушний опір радянської армії на території України в 1941 р. призвів до фактичного зриву планів "блискавичної війни" Німеччини проти СРСР. Хоча територія України 22 липня 1942 р. була повністю окупована ворогом, українці продовжували битися у лавах радянської армії, в партизанських загонах і підпіллі, працювали на воєнному виробництві в тилу.

Україна сповна відчула, що таке нацистський "новий порядок". Мільйони мешканців України стали його жертвами: хто загинув або був вивезений на примусові «роботи, хто залишився в живих, але сповна переніс всі тяготи окупації. Жертвами окупаційного режиму стали близько 4 млн. мирних громадян України.

Визволення території України розпочалося 18 грудня 1942 р. Ворог чинив завзятий опір, розгорілися кровопролитні бої. Загальні втрати за 1943-1944 pp. склали 3,5 млн. чол. Не менше 50% особового складу військ, які билися з гітлерівцями в Україні, були її мешканці.

Але тут слід сказати, що жертви могли бути і меншими, якби не сталінський режим, для якого людське життя нічого не значило і якому перемога була потрібна любою ціною.

Боротьба за визволення України носила загальнонародний характер. Український народ боровся за існування себе як етносу, за збереження України як своєї Батьківщини.

На Україну, її економічний потенціал, людські ресурси особливі надії покладали обидві воюючі сторони. Ні Сталін, ні Гітлер не мислили без України кінцевого успіху у війні. Це, до речі, й зумовило гранично запеклий характер бойових дій на території республіки. Через своє стратегічно важливе положення Україна неймовірно постраждала, розплачуючись і за гітлерівську агресію, і за згубні прорахунки сталінського керівництва війною. У роки війни загинув кожний п’ятий житель республіки. Її економіку та багато населених пунктів було повністю або значною частиною зруйновано.

Внесок українського народу у перемогу над фашизмом неоціненний. З п''ятнадцяти фронтів, що діяли під час Великої Вітчизняної війни, більше половини були очолені маршалами та генералами, українцями за походженням. Серед них: командуючі фронтам Й.Р. Апанасенко, М.П. Кирпонос, С.К. Тимошенко А.І. Єременко, І.Д. Черняховський, Р.Я. Малиновський, Ф.Я. Костенко, Я.Т. Черевиченко.
Близько 2,5 млн. воїнів-українців нагороджені орденами та медалями, понад 2 млн. — удостоєні звання Героя Радянського Союзу, з них тричі удостоєний: цього звання І.М. Кожедуб. Зі ста п''ятнадцяти двічі Героїв Радянського Союзу — тридцять два є українцями або уродженцями України.
З чотирьох Героїв Радянського Союзу і, одночасно повних кавалерів ордена Слави, два — українці. Це – черкащанин І.Г. Драченко і херсонець П.Х. Дубинда.
Близько 4-х тисяч бійців — представників 43 національностей удостоєні звання Героя Радянського Союзу за мужність і відвагу в боях на території України.
Воїни-українці були визволителями народів Європи, вони штурмували Берлін, а українець Ф.М. Зінченко, Герой Радянського Союзу, командир 756-го стрілецького полку, був першим комендантом рейхстагу.

Тож пам’ятаємо про наших визволителів та шануємо їхню пам'ять!