Питання до опозиції

Влада проявила слабкість, відмовившись піти назустріч опозиції та провести позачергову сесію Верховної Ради України.

Якби там не було, але законодавчу вимогу щодо 150 підписів народних депутатів було виконано і спікер ВР Володимир Рибак зобов'язаний був скликати позачергове засідання парламенту. Озвучені пізніше аргументи на кшталт економії бюджетних коштів звичайно мають право на існування, однак нікому не дають підстав ігнорувати Конституцію України та порушувати вітчизняне законодавство.

І вже зовсім несерйозно виглядає інформаційна "мулька" регіонала Лук'янова щодо фальшивих підписів опозиційних депутатів. До речі, у цьому контексті виникає запитання про джерело походження інформації, яку на всю Україну заявив представник Партії регіонів, а також про те, яким чином без необхідної експертизи Апарат ВРУ визначав справжність чи несправжність підписів народних депутатів?

Одним словом, з владою все ясно.

Водночас, до опозиції теж є питання.

З точки зору реакції на наступ на Тимошенко рішення опозиційних партій ініціювати позачергову сесію парламенту було правильним. Зрозуміло, що ця сесія носила б популістичний характер і жодних конструктивних рішень там ухвалено не було б. Зрозуміло, що в опозиції не вистачало голосів за відставку Генпрокурора та для виконання інших своїх вимог. Однак, якщо вже сказав "А", говори і "Б".

Чому три опозиційні сили зібрали лише 158 підписів? Чому не мобілізували усіх своїх депутатів, яких сумарно нараховується 177 чоловік? Чому не підключили до цього процесу позафракційних депутатів?

Якби за позачергову сесію ВР було зібрано 180 чи 200 підписів, влада б не змогла тоді саботувати її проведення. Очевидно це не було принциповим питанням для опозиції, а засудження Тимошенко – далеко не той чинник, навколо якого готові об'єднуватися різні за ідеологічним спрямування опозиційні партії.