ДО 75 - річчя великого терору - 3

Злочин без кари

Справжніх істориків – професіоналів, які повинні по деяких скупих уривках і фрагментах тексту, читанням між рядків і навіть інтонації, встановити дійсну ситуацію, як Кюв’є по зубу, встановити скелет, не було. Ось свіжий приклад. Виходить книга Валерія Семененко "Історія України: прихована правда", 2009. Він, претендуючи на істину в останній інстанції, міркує так: "Ніхто не наважувався заперечити факт масового терору в Радянському Союзі 30-х років, крім найнятих негідників, але ж повідомлення польського радіо зі Львова 2 травня 1937 р. не випадково лякало слухачів брехливими цифрами. Диктор стверджував, начебто під час будівництва Біломорсько-Балтійського каналу загинули 2,5 млн. лише українців, а в концтаборах СРСР – ще 5 млн. жителів республіки. Чомусь через два роки не повідомили польські пропагандисти, що павільйон Радянського Союзу в Нью-Йорку на Міжнародній виставці за травень – жовтень 1939 р. відвідали 16,5 млн. людей, і всі відгуки були позитивними!". Верх цинізму порівнювати геноцид і виставку. Випирає бузинський совок. Далі він продовжує: "Отож автор і поставив за мету без озирання на справжні чи дуті авторитети побачити й зрозуміти, відкрити читачам не завжди приємну історію – видатних людей, важливих подій, щоб мати уявлення, які вади, помилки чи злочини затримували упродовж різних періодів поступ нашого соціуму до справжньої європейськості". З вище сказаного можна зрозуміти, як розуміється хода до Європи.

"Брехня во спасіння" стала неписаним правилом суспільної свідомості, домінантою і найкоротшим шляхом до благополуччя в житті, в науці, яка, як підступна діва, віддалась за безцінь на глум тоталітаризму, що створювало атмосферу, коли кожний натяк на здоровий глузд піддавався травлі і улюлюканню. Фундаментальних ідей не було – про що мова? – тільки схоластика і догматизм, які обслуговувались нечесними на руку і з запроданою душею лженауковцями. І багаторічні колективні зусилля сотень так званих науковців, об’єднаний потенціал багатьох науково-дослідних та академічних інститутів виплодили монументальний друкований "серіал" – про історію та розвиток радянської влади. Коштовне, що блистіло, як алмаз, в порівнянні з яким все інше – лише оправа, але безглузде видання стало невід’ємною частиною оздоблення і компонентом інтер’єру високих службових кабінетів, в яких вироблялась стратегія страти свого народу. Творці фундаментальних багатотомних студій замахувалися на вічність, попираючи святе, надихнуті романтичними концепціями соціалістичного реалізму, побудованого на простому обмані. Як могли повірити неприкритому Злу? Ось як думав класик Ф.Енгельс: "Не удалась лобовая атака, перейдем в обход, будем действовать осадой и сапой. А вообще эту варварскую страну, идущую своим неисторическим путем, победить извне невозможно. Надо бы внедрить в нее какую-то не свойственную ей идеологию". І закинули ідіотологію. Як її розумів В.Ленін? Так само. Ієзуітськи. У листі до РЦХОНу писав: "Советская власть в деревне очень слаба. Мы должны расколоть деревню на два враждебных класса. Мы обязаны разжечь там, что мы смогли сделать в городе". Коментувати?.. Нехай це зробить фізіолог І.Павлов, який сказав, що "революция была сделана сумашедшим с сифилисом в голове". Філософ Ільїн зазначав, що слов’яни по менталітету дуже наївні і готові йти в тяжку годину за будь-яким негідником, навіть в прірву. І пішли…

На початку липня 2009 р. Парламентська Асамблея Організації з безпеки та співпраці у Європі прирівняла сталінізм до нацизму, а кілька місяців пізніше Європейський парламент заявив про тотожність фашизму та комунізму. І ставлять боввани тирану. Це те саме, що ставити їх Гітлеру. Про комуністичний масовий терор у Радянському Союзі, складовою частиною якого була Україна, та про пригоди «привиду комунізму" в усьому світі написано чимало – можна сказати навіть дуже багато, особливо, коли взяти до уваги свідчення, які з’явилися фактично одразу після приходу комуністів до влади. Відсилаю читача, – але хто тепер читає? Одній особі порекомендував почитати, нижчеперечислені дослідження цього питання. Відповідь приголомшила: "Я такого не читаю!", – до досліджень С.П.Мельгунова в книзі "Красный террор в России 1918-1923", А.І.Солженіцина "Архіпелаг ГУЛАГ", І.Л.Буніча "Золото партії" та інші. Окреме місце належить дослідженню французьких дослідників за назвою "Чорна книга комунізму: злочини, терор, репресії", український переклад якого забарився більше ніж на 10 років. А почали з "опіуму народу". Релігія – це загальна теорія неправдивого світу, який може бути поборений тільки через "скасування релігії як ілюзорного щастя народу", – проголосили вожді. Скасування існуючої релігії і запровадження войовничого атеїзму визнаються передумовою комуністичної справедливості. В 1917 р. Росію завоювали прибульці-сатаністи в шкіряних тужурках і оголосили знищення не просто релігії, а передусім віруючих, священиків, храмів, культури, що відводили б увагу від революційного перетворення старого світу. Землю топтала людськими ногами жорстока невидима потвора, людськими руками виривалося з неї святе коріння. Найчастіше орудували ночами, як вовче кодло. Була оголошена війна власному народові, для цього потрібно знищити його святість – духовність. Завоювання влади комуністами у Росії, а незабаром і в Україні, розпочалося зокрема з терору проти священиків і віруючих. Церкви висаджували у повітря, священнослужителів репресували, релігійні свята фактично заборонили. Ленін твердо дотримувався принципів, і в листі до членів Політбюро вимагав: "Тепер, коли панує повний голод, слід якомога більше розстрілювати представників церковної ієрархії". До 1921 року зі 100 тисяч дореволюційних священиків залишилося 40 тис. Видатні філософи ХХ століття – Франк, Ільїн, Бердяєв – прийшли до думки, що з’явився новий антропологічний тип – по своїй суті антинаціональний, з антихристиянськими поглядами на життя, а Вернадський – що на поверхню із цього хаосу вилізли мародери, вбивці злодії, асоціальні елементи. Ленін прямо заявляв: "Мы должны принимать в партию воров, лакеев, пауперов (нищих) и проституток". У 1932 р. Сталін оголосив "безбожну п’ятирічку" і зажадав, щоб ім’я Бога зникло в СРСР. Мали зникнути цілі народи. До геґелівської концепції про неісторичні народи Енгельс додав радикалізму – він диференціював нації на "революційні" і "контрреволюційні". В Австро-Угорській монархії до революційних націй потрапили німці, мадяри й поляки; до контрреволюційних – решта "малих слов’янських народностей". Думки Енгельса з цього приводу просто шокують сучасника: він писав буквально таке: "У найближчій світовій війні з лиця землі зникнуть не тільки реакційні класи і династії, але й цілі реакційні народи. І це теж буде прогресом". Енгельс переконував, що "великі" народи неминуче поглинуть "малі" народи, асимілюють їх культуру і мову, як народів "неісторичних". Наприклад, Маркс і Енгельс не могли зрозуміти, навіщо чехам потрібно повертатися до своєї майже витісненої "великою німецькою культурою" провінційної і непрестижної селянської культури, розвивали думку, що чехи – це "реакційна руїна народу", яка має бути розчищена вихором світової революції задля прогресу комунізму. Польсько-американський дослідник А. Валіцький міркує так: "важко заперечити, що це не було заохоченням до геноциду". Ось слова Енгельса зі статті "Демократичний панславізм": "… не обходиться без того, щоб не розтоптати кілька ніжних національних квіток. Але без насильства і невблаганної нещадності в історії ніщо не робиться". Ці слова цілком могли б належати Гітлеру, і це дає підстави говорити про комуно-фашистський аспект марксистської ідеології. Нарком юстиції РСФСР І. Штейнберг писав, що "терор – це не одинична дія, не ізольований, випадковий, хоч і повторюваний, прояв владної більшості… Терор – це узаконений план масового залякування, примушування, винищення зі сторони влади". Перші концтабори у совєтській Росії почали створюватися після ленінського розпорядження у вересні 1918 р. – Соловецькі табори, як механізм майбутнього ГУЛАГу. Ленін обґрунтовував: "ми з "чистої" демократії глузуємо… революційна доцільність вище формального демократизму…". <…> "Ми не визнаємо ні свобод, ні рівності, ні трудової демократії, якщо вони суперечать інтересам звільнення праці від гніту капіталу"..