Твердження, що українцям бракує емпатії, співчуття до ближніх, нині є дуже поширеним. Можливо, це й так. Але не тотально.
У своєму нещодавньому блозі на Кореспонденті Володимир Кучер пише, що "недавно взявся збирати певну суму коштів на операцію одній людині. звернувся з таким проханням до своїх віртуальних друзів на фейсбуку. і виявив великий дефіцит емпатії. людям просто байдуже".
Твердження, що українцям бракує емпатії, співчуття до ближніх, нині є дуже поширеним. Можливо, це й так. Але не тотально. Можливо, це стосується окремих тем, на які українці уже перестають "звертати увагу", наприклад, прохання про "кошти на ліки чи операції для онкохворих" - соцмережі просто переповнені цими оголошеннями. І саме ця перенасиченість (від якої нікуди не дітись - замкнене коло), на жаль, заважає людям сприймати заклики про допомогу нормально, а не як "аа... знову...".
Проте особисто для мене така ситуація - не стільки привід посипати голову попелом, як стимул діяти і стимул шукати нові, оригінальні шляхи і форми допомоги "дальнім" ближнім", про яких пише Volodja Kucher. в якості позитивних прикладів можу згадати про Таблеточки, Горнята для малят, Проходьте повз, Detdom.info, Моя родина та десятки інших прикладів САМОорганізації простих людей.
Коли перед Новим Роком організовувала з друзями акцію Горнята для малят (до речі, простими собі людьми, без додаткових фінансів на благодійність), то зіткнулась із масою, просто МАСОЮ ініціативних волонтерських груп та приватних ініціатив. Tania Magera,Anzhelika Rudnytska, Iva Repnitska та багато інших, які без ніяких спонсорів, покладаючись на самий лише "crowdfunding" (простою мовою на "кошти від народу") допомагають хворим дітям, дітям-сиротам, опікуються безхатченками, бідними родинами і перестарілими людьми.
І от що я зрозуміла... Тільки почавши робити щось малесеньке своє і поринувши з головою на коротких 2 місяці у всю цю сферу, я побачила на власні очі, що не все так погано, як може здатись - головне, не переставати шукати і втілювати нові підходи, нові формати, які будуть зацікавлювати людей і не давати їм пропускати крізь вуха вже "фонову" інформацію про "терміново потрібна кров" чи "потрібно 100 тис євро на операцію". Кілька свіжих класних прикладів креативу - Благодійні аукціони побачень у Вконтакті (для збору коштів на лікування дівчини) чи Благодійний аукціон з продажу подарунків від прес-служб (виручені кошти журналісти-організатори скерують на благодійну допомогу)
. Обидві ідеї вже зібрали солідні суми!
І що цікаво: за моїми спостереженнями, участь у акціях допомоги найбільше беруть саме ті, хто сам не є аж так добре забезпеченим: користований одяг у місії передають найчастіше середньостатистичні прості мешканці, які живуть від зарплати до зарплати. Десятки (а може й до сотні) моїх знайомих/друзів, які в Києві є приїжджими, щопівроку передають у Червоний Хрест чи особисто діткам у конкретних інтернатах одяг, речі, книжки; пропонують себе в якості аніматорів і тд.
Усе це не дозволяє мені погодитись на 100% із тезою автора про "відсутність емпатії". Але на 100% погоджуюсь із тим, що нам усім, а особливо зараз, украй важливо підтримувати "гігієну власної душі", берегти своє моральне здоров"я і не чекати, поки хтось за нас допоможе тим, хто потребує.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.