ПОЛІТИЧНИЙ ЛІДЕР

(Кому довірити долю своєї країни)

Кожна країна, що здійснила успішні перетворення, має конкретних авторів економічного дива. Франклін Делано РУЗВЕЛЬТ у США, Мао ЦЗЕДУН та Ден СЯОПІН у Китаї, Пак ЧОН ХІ у Південній Кореї, Кен ВІТАКЕР та Шон ЛЕМАСС в Ірландії, Чан КАЙШІ на Тайвані, Еско АХО у Фінляндії, Конрад АДЕНАУЕР та Людвіг ЕРХАРД у Німеччині, Лі Куан Ю в Сінгапурі, Михайло СААКАШВІЛІ – в Грузії…

Усі вони посідають видатне місце в історії своїх країн. Сотні і тисячі творів, від ґрунтовних біографій до популярних нарисів, налічує присвячена їм література. Тут торкнуся лише одного аспекту. А саме – відповіді на питання: у чому таємниця довіри до них з боку власних народів. Народів, які знаходилися у депресіях, пов’язаних з економічними кризами. В умовах, коли більшість громадян не хотіла вірити нікому, а кожен, хто уособлював владу сприймався як причина проблем та нещасть.

Вони стали лідерами, яким повірили. Повірили настільки, що готові були роками затягувати пояси, а, наприклад, в Південній Кореї та на Тайвані громадяни, лише під чесне слово лідерів, готові були позичати державі власне золото у скрутні часи. І робили це добровільно, без будь-якого примусу.

Є спільна риса, яка об’єднує всіх цих людей. Крім чіткого усвідомлення стратегії розвитку для держави і волі на її реалізацію, - це здатність бути з народом у важкі часи економічних перетворень. «Бути з народом - означає ділити порівну і бідність, як закликав Лех ВАЛЕНСА, і успіхи». При цьому без фальшивої гри в «сиріт» і «панів» - двох типажів, які повсякчас демонструють українські політики, або прибідняючись перед виборцями, або навпаки, гонористо демонструючи свою заможність. Герої цього нарису дотримувались принципу розумного достатку, тобто достатніх можливостей для повноцінної реалізації завдань і планів, без пафосу, гламуру та надмірностей.

У розпалі економічної депресії на початку 1930-х років президентом США став Франклін Делано РУЗВЕЛЬТ. Він не відзначався аскетизмом у попередні роки, міг ні в чому собі не відмовляти, був шанувальником доброї кухні. Але, коли в рамках політики жорсткої економії він зменшив на 15% зарплату урядовцям, то почав з обмеження власного споживання. Для президента США у суворому 1933 році готували сніданок ціною усього в 19 центів. Хтось іронічно насміхався з цього. Більшість американців визнавала правильність таких самообмежень.

Рузвельт не лише вивів США з найбільшої у ХХ столітті кризи, а й дав поштовх країні стати світовим лідером на багато наступних десятиліть.

Прикладом аскетичності в житті, помірності та самоконтролю став співавтор німецького економічного дива Конрад АДЕНАУЕР, який працював по 18 годин на добу. Одним з експонатів музею Аденауера в Бонні є старий перелатаний портфель з рудої шкіри, який канцлер носив кілька десятків років, ще з часів війни і до самої смерті у 1967 році. Аденауер відкидав пропозиції купити новий портфель, посилаючись на гарну німецьку якість старого. Така поведінка, безумовно, додавала довіри до нього з боку німців, які переживали економічні проблеми.

Колега Аденауера, генератор ідеї загального добробуту для німців та автор німецьких реформ 1940-х – 50-х років Людвіг ЕРХАРД палив дешеві сигари, їздив до свого робочого кабінету без ескорту, дотримуючись усіх правил дорожнього руху. Сучасники відзначали демократичний стиль роботи кабінету міністрів Ерхарда. Його вілла, як президента та канцлера, також відрізнялася скромністю й стриманістю.

Людвіг ЕРХАРД та Конрад АДЕНАУЕР стали творцями німецького економічного дива – стрімкого відродження зруйнованої країни у повоєнні роки.

«Архітектори» економічно успішного Китаю Мао ЦЗЕДУН та Ден СЯОПІН теж були зразками стриманості в одязі та звичках для свого народу. Мені заперечать, що це – показове окозамилювання. Якщо це так (а ні підтвердити, ні спростувати ці твердження наразі не видається можливим), то навіть як рекламний хід, дотримання такого стилю є цілком виправданим.

Збереження довіри до влади, розуміння взаємозалежності та зв’язку влади і суспільства, необхідність постійного діалогу між ними є важливим елементом китайської внутрішньої політики сьогодення. З’їзд компартії Китаю, що відбувся наприкінці 2012 року,  закликав китайських чиновників до скромнішого способу життя. Це, зокрема, включало обмеження участі в церемоніальних заходах (виставках, відкриттях тощо), заборони на перекриття вулиць під час руху, скорочення кількості учасників офіційних делегацій тощо.

Аскетичність була характерною рисою «батька» південнокорейських реформ конфуціанця Пака ЧОНА ХІ, що сприяло довірі до нього з боку населення і серйозним аргументом у протидії корупції. Ощадливість Пака доходила до того, що замість звичайного рису він їв рис, змішаний з просом, підкладав цеглину до туалетного бачка, щоб заощадити воду, а вже будучи президентом, особисто їздив на село обробляти родинну ділянку землі. На момент, коли його застрелили у власному кабінеті, він був у штопаних штанях. Пак не мав ніякої нерухомості в Кореї. І це була людина, яка реально вивела країну з бідності, підняла її до рівня світових лідерів.

Не палив, не вживав спиртне, звичайно носив або військову форму, або китайський одяг традиційного покрою, і намагався зберігати класичний образ китайця свого часу лідер Тайваню і творець успішних економічних перетворень на острові Чан КАЙШІ.

 Президент та автор економічного дива Сінгапуру Лі Куан Ю і сам демонстрував невибагливість у побуті, і вимагав того ж від своїх співвітчизників. «Репутація керівника понад усе!» - саме такий принцип був задекларований командою Лі на початку державної діяльності. Скромність стала ознакою гарних манер у країні. Також, без пафосу, хоча і з великою повагою, Лі Куан Ю приймав почесних гостей держави.

Декларовані президентом Грузії Михайлом СААКАШВІЛІ під час виборчої кампанії принципи ощадливого та скромного життя в межах наявних можливостей країни реалізовувалися на ділі. Після обрання президентом він переніс резиденцію глави держави з 12-поверхової будівлі в невеликий будинок. Приймальня Саакашвілі вражає відвідувачів практичністю і відсутністю пафосу. Президент Грузії практично не користується VIР-залами аеропортів, з метою економії, разом з помічниками та журналістами, літає звичайними авіарейсами, без жодної шкоди для справи заощаджуючи бюджету десятки мільйонів доларів. У 2004 році він жив у двокімнатній квартирі, пояснюючи це тим, що не може дозволити собі більшого до того часу, поки не покращиться добробут народу. А як батько Саакашвілі пишається тим, що ім’я його сина Едуарда у 15 років було внесено до книги рекордів Гіннеса за здатність набрати на планшетному комп’ютері англійську абетку за рекордні 5,26 секунди.

Екс-президент значно багатшої від України Фінляндії Тар’я  ХАЛОНЕН, літала звичайними рейсовими літаками разом з іншими учасниками офіційних делегацій. Для порівняння президент України В.Янукович на 24 закордонних візити у 2011 році витратив 21,5 млн. грн. – це понад 110 тисяч доларів на один візит. Звичайно чартерними рейсами, з великою свитою. З охоронцями, які шокують цивілізований світ своєю безцеремонністю.

Того ж року ВВП на душу населення у Фінляндії за паритетом купівельної спроможності становив 38300 доларів США. В Україні – 7200 доларів.

Підкресленим втіленням економічної етики розумного достатку є президент ЛАТВІЇ Даля ГРИБАУСКАЙТЕ. Вона переміщується Європою рейсовими літаками, виключно в економ-класі, пересідаючи до бізнес-класу лише на міжконтинентальні перельоти. Крім цього, вона зобов’язала власну охорону їздити за правилами, обов’язковими для всіх, у тому числі, що стосується швидкості, відмовилася від сирен та проблискових маячків, заборонила т.зв. «зелену вулицю» для президентського кортежу.

Важко утриматися, щоб не зробити відступ про Україну.

Змагання коштовних брендів одягу, годинників, торбинок і прикрас, найдорожчих марок автомобілів, величних власних будинків, замків і територій є домінуючою ознакою життєвих цінностей поточної політичної еліти. Сотні глянцевих видань, які зловили ринкову хвилю, аргументовують і впроваджують ці цінності на загал.

Президент України пишається очевидним покращенням життя у вигляді добудованого Межигір’я з золотими люстрами, унітазами та настільними лампами, ціною в річну пенсію десятка українських пенсіонерів. Його син Олександр стає найуспішнішим українським банкіром та бізнесменом, не розмінюється на дрібниці і прибирає до рук цілі заповідники та набережні у Севастополі. Намагається не відставати і син прем’єрі-міністра М.Азарова, скуповуючи кварталами нерухомість у столиці Австрії – Відні.

Вершини геніальності у бізнес-діяльності та неабиякий талант до державної роботи на відповідальних посадах, демонструють сотні і тисячі нащадків інших іменитих, і не дуже, українських чиновників.

Бар’єри між суспільством та владою зводяться з обох сторін. Це – як встановлені правила гри. Влада відгороджується високими парканами великих та малих межигірь, невиправдано дорогими авто, спецобслуговуванням, пільгами, створеними для себе і під себе законами. «Прості українці», зі свого боку, вперто вимагають і обирають корупціонерів до влади. Політик, розраховуючи на підтримку, повинен, у прямому розумінні, купити виборця, заплатити за мандат. Тим, хто ділиться (читай купує), готові вибачити злочини з пограбування країни. Тому в теперішній Україні Лех Валенса чи Франклін Рузвельт матимуть небагато шансів на перемогу. Коло замкнулося.

Наша сьогоднішня влада, включно з президентом, з огляду на пріоритети, очевидно  не ставить завдання створити успішну країну. І не здатна на це. Стиль життя дає чіткі відповіді на питання істинних цінностей та цілей політиків. І тих, хто ставить своїм завданням розширити бізнес, здобути шматок державної власності чи прирости гектарами землі, заробити так, щоб вистачило онукам і правнукам. І тих, чиїм головним стимулом є залишити добрий слід в історії своєї країни.

Не потрібно шукати унікального рецепту як подолати корупцію. Надзвичайно просто. Не обирати корупціонерів. Почати з президента.                        

13 лютого 2013 р.