Львівська картинна галерея - самогубець!

Музейники ховають буклети від відвідувачів у шухляди, екскурсоводи брешуть про картини, а в виставкових залах вимикають світло, щоб нічого не роздивилися.

Сходила на днях у Львівську картинну галерею. Дякувати Богу, з самого ранку мала добрий настрій, інакше мене б шляк трафив уже в першому залі. Ні в залах, ні біля картин жодної інформації про період, художників і роботи. Підходжу до тітки, яка при вході перевіряла квиток, жуючи яблуко на сніданок, і питаю, чи є в них бодай якась інфомація про картини. "Так, звісно є", - витягує із шуфляди заламінований А4, де куцо написано що і де виставляється.  Як я не намагалася хоч щось зрозуміти із запропонованого музейниками буклету, та все було намарно.

У кожному залі я почувала себе повним невігласом. Врятували пані (бабусями їх не зазвеш, бо надто елегантні на свій вік), які стежать за порядком у залах. Вони краще за львівських екскурсоводів знають про історію картин і біографію художників. Відразу зорієнтували мене на "Потоп" француза Павела Мерварта. "До нас приходять люди, які 40 років не були в Картинній галереї, а "Потоп" пам'ятають і при можливості хочуть ще раз на ньго подивитися", - поспішила розказати статечна пані з червоними губами.

Інша красуня поділилася наболілим про екскурсоводів. Каже, від них у неї вуха в'януть. І не тому, що голосно і багато говорять, а через те, що несуть відвідувачам брєд сивої кобили. Підвела мене до картини Каспера Желеховського. Під полотном знатаки написали "Експропірація. (Виселення поляків...) 1888". Екскурсоводи, не знаючи слова експропріація, і, мабуть, не читаючи, який рік - кажуть - то лемків з Польщі виселяють. І насрати їм, що на картині зображено австійських солдат, задумливого єврея, заможних гуцулів, які нікуди не збираються йти зі своєї хати.

Пані каже мені, експропріація - це конфіскація майна, не вірите, відкрийте енциклопедію. "Яке виселення поляків у 1888 році? Це майно забирали через борги, а не виселяли. Але ніхто на це звертає уваги. У них тепер екскурсію скоротили до 1,5 години. Розказують про 2-3 картини із залу і біжать далі, на додаткові питання не відповідають. Про інші картини нічого не знають. Важко мені щоразу нові небелиці про відомі картини слухати від нібито професіоналів", - приблизно такими словами пожалілася жінка з музею.

Як я її розумію. З таким підходом до роботи, як у львівських музейників, тільки з моста в воду. Бо інакше за чотири години мого перебування у Львівській картинній галереї я б хоч одного відвідувача зустріла у залах постійної експозиції. Але від моста з водою мене врятувала виставка Миколи Глущенко "Конфлікт кольору". За 30 хвилин мого ахання і охання біля Глущенка у двох  напівтемних! залах я побачила з десяток іноземців, кількох львіських художник пенсійного віку і ще з десяток місцевої інтелігенції. І все таки люди ходять у Картинну галерею, навіть якщо буклети від відвідувачів ховають глибоко у шухляди і не вмикають світло у виставкових залах.