Про сусідів-«хасидів»

Років з десять тому сусіди, що оселилися поверхом вище, добряче підмочили нам ванну кімнату. На стелі з’явилася величезна водяна пляма, а по стінах потекли струмочки.

Виявилося, що хлопчик-п’ятикласник пішов до школи, залишивши відкритим кран. Після уроків винуватець пригоди завітав до нас. Тремтячи від хвилювання, дуже просив не казати батькові про зроблену шкоду й зворушливо присягався, що цього більше не повториться. Звісно, після такого мужнього й благородного для дитини вчинку, як явка з повинною, ніхто й гадки не мав комусь скаржитися. Щиросердний акт каяття  за скоєне із клятвеною обіцянкою недопущення подібного відверто розчулив.

Десь з тиждень, аби не закоротило, не вмикали у ванні світло. Милися при свічах, чекаючи, поки стеля висохне.

Нині ж від того чемного хлопчика й сліду не лишилося. Тепер від нього, вже студента, ніякого спасу немає. На нашу сусідську біду він не на жарт захопився музикою й танцями. Магнітофон нагорі гримить так, що заглушає телевізор поверхом нижче, а від ультра-сучасних танцювальних па ледь штукатурка зі стелі не падає.

Звертає на себе увагу й особливість музикальних уподобань. Зазвичай це набір монотонних, ритмічних, без кінця повторюваних стуків і грюків. Суцільний ритм практично без мелодії: бум-бум-бум-бум (пауза) бум, бум-бум-бум-бум (пауза) бум. І так протягом години-двох, коли той один вдома: в обідню пору, або надвечір.

Але це було б півбіди, якби студент, як я вже казав, не був танцюристом. До того ж не аматором. Він займається танцями в якійсь студії, а відтак перетворив на данс-майданчик житлову квартиру. Так от, його тренування й репетиції, судячи зі звуків, що доносяться, це щось з розряду неймовірного. Складається враження, що він перетворюється на якогось монстра, як в знаменитому «Трилері» з Майклом Джексоном, і вовкулаком гасає по квартирі.

Він щосили тупотить не лише ногами. Бо ті гупання дуже важко розподілити тільки на нижні кінцівки. То відбиває степ на місці, то з розбігу, наскільки це можливо у 28 метрах квадратних, високо підстрибує і з гуркотом приземлюється, а потім дзигою обертається, допомагаючи собі руками. І все це в шаленому темпі. Відтак у нас над головами стоїть суцільна канонада з гупання й тупотіння. Здається ще трохи, і стеля обвалиться. Буває, якщо увімкнене світло, в такт танцям починають блимати лампочки. Це неможливо витримати.

Свої номери студент супроводжує вигуками, які більше притаманні ритуальним танцям диких племен з джунглів. Найбільш часто повторюваним є протяжне й пронизливе «у-у-у-у!!!», яке виголошується фальцетом.

Що характерно, під час нападів такого несамовитого шаленства, цей «мауглі» абсолютно не реагує на будь-які спроби впливу на нього ззовні. Колись у відповідь на зауваження по телефону, кинув слухавку й продовжив свої танці. З тих пір він завжди, аби його ніхто не турбував і не відволікав, вимикає телефон: йдуть сигнали виклику, поки не обірвуться станцією.

Не допомагають ні дзвінки, ні стукіт у двері. Реакції – нуль. Він повністю у своєму «бум-бум-бум-бум (пауза) бум». А на залишений одного разу попереджувальний напис крейдою на його дверях, відповів на наших фарбою: «Пошли в задницу!».

Розмова з батьком танцюриста, точніше вітчимом, теж бажаного ефекту не дала, хоча той нібито й поспівчував і навіть обіцяв вплинути. Більше того, погодився з тим, що інакше ніж дебільними, музичні уподобання пасинка не назвеш. Визнав, що іноді сам, вимагаючи від того вимкнути магнітофон, так і каже: «вирубуй свою дебільну музику». Сказав, що спробує вплинути фінансовою політикою: секвеструє тому суми на кишенькові витрати.

Невідомо що там і як, але факт лишається фактом: несанкціоновані «концерти» тривають.

Мати ж танцюриста взагалі ошелешила. Аби не страждати від танцюльок її синочка, вона запропонувала… виходити на цей час кудись погуляти. А ще сказала, що нам, бачите, ще дуже пощастило із сусідами, бо ми не знаємо, якими вони бувають.

Під час розмови відкрилася ще одна деталь. Виявляється, студент вже тут нібито й не живе, а лише буває часом, бо, в основному, мешкає за іншою адресою. То що, він спеціально приходить сюди натанцюватися? Відтягтися по повній? То нехай би вже робив це на своїй новій квартирі! Чи там – не можна, а тут - завжди будь ласка? Як і в «задницу» посилати. Тобто йому подобається знущатися саме з нас? Виходить, його музично-танцювальний садизм адресний, призначений для конкретних жертв? Оце так…

Навіть поп-королева Мадонна, живучи на Манхеттені, коли почала репетиції своїх номерів в помешканні і наразилася на судовий позов з цього приводу від сусідів, вимушена була полишити затію. А тут від якоїсь бздюхи життя немає. Більше того, вона спеціально сюди приходить, щоби вчергове пострибати на сусідських головах.

Цікаво, що й матуся теж не без вибриків. В неї звичка, коли збирається на роботу десь о сьомій ранку, ходити по лінолеуму на підборах: з однієї кімнати до іншої, туди-сюди разів зо двадцять перед тим, як нарешті вийде. Вона, мабуть, як встає, то відразу у туфлі чи у чоботи стрибає, а потім вже йде до туалету, ванної, на кухню і так далі. Отже її ранковий цокіт – теж звичний і традиційний шумовий ефект впродовж півгодини.

Але і це ще не все. Бо в них ще меншенький є, котрому років чотири. Так той, здається, як став на ноги, відразу ж побіг. І не в змозі зупинитися. З роками його гіперактивність лише прогресує. Він або спить, або без кінця бігає по колу. Або плаче, або сміється. По-іншому не бува. А як гасає, то мимоволі складається враження, що в дерев’яних сандалях.

Зрозуміло, що ми тут не в космосі й тому не плаваємо у невагомості, а ходимо по горизонтальних поверхнях. Але ж ніхто і не вимагає ширяти по квартирі. Та знати міру і бути чуйними до законних вимог скаржників – зобов’язані. Позаяк не на острові живемо. Є навколо й інші люди. Чому хтось від когось повинен страждати?

Полюбляєш гучну музику –  будь ласка, слухай собі на здоров’я. Тільки, будь добрий, в навушниках. Поки у вухах не трісне. Якщо ж без навушників, тоді на такій гучності, яка б не заважала сусідам. А як зробили зауваження, то реагуй відповідно і негайно.

Танцюєш – класно, але ж, якщо не дебіл і не наволоч, то маєш розуміти, що живеш не в приватному маєтку, а в багатоповерхівці, і знизу теж хтось є. Займайся танцями у спеціально відведених і призначених для цього місцях: у студіях, спортзалах, на танц-полах, відкритих майданчиках.

Якщо ж не реагуєш на зауваження та демонстративно зневажаєш сусідів і на тебе ніякої управи немає, то як же тебе, тварюку, називати? Може краще тоді до звіринця, в якусь з кліток? Отам і танцюй собі до схочу на всіх чотирьох.

Є й інший, альтернативний варіант – найбільший в світі культурний єврейський центр «Менора», що височенною будівлею у вигляді гігантського семисвічника постав на березі українського Дніпра. Чому «Менора»? Бо бабуся танцюриста, його мама і він сам, за цілою низкою характерних ознак, однозначно належать саме до цього роду.

Може «мауглі» саме з «Менорою» і асоціює дев’ятоповерхівку, де живе на найвищому поверху? Якщо так, то слід нагадати, що в Дніпропетровську ще не кожна багатоповерхова будівля - обов’язково «Менора» чи її філія. Залишаються місця і для українців, які хочуть спокою і поваги до себе.

А якщо хтось мнить себе вищим за усіх і поводиться з іншими, як з недостойними "гоями" (неєвреями), посилаючи їх в «задницу», то нехай забирається на свою історичну батьківщину і танцює там на головах своїх кровних братів. Поки йому ноги не повідривають…

P.S. Cправедливості заради слід зазначити, що галасливі компанії п'яниць, які збираються за столиком на подвір’ї дев'ятиповерхівки і не дають спати вночі, переважно складаються хоча й із зросійщених, але таки українців. Принаймні, кого-кого, а "хасидів" серед них точно немає. Жодного. Це наші, рідні бандюковичі. І такі нічим не краще за «хасидських».