Безперечно, ми маємо здобутки, за якими Україну пізнавали закордоном. Мова, зокрема, й про український театр.
Дуже прикро, коли
деякі сфери, що можуть принести Україні світове визнання і популярність, є
абсолютно незатребуваними на батьківщині. Тим не менш, у нас є здобутки, за
якими Україну пізнавали закордоном. Мова, зокрема, й про український театр.
Нам вдалося
поспілкуватися з художнім керівником театру Валерієм Пацуновим, який розповів
про творчий шлях театру, його здобутки та про те, що українське театральне
мистецтво є менш привабливе для українських меценатів, на відміну від їх
закордонних колег.
Доброго дня,
пане Валерію! Розкажіть, будь ласка, про діяльність театру, репертуар.
Театр має солідну
історію — понад 30 років вже працює. Здебільшого ставимо світову класику, хоча
є і сучасні пєси, зокрема — вистава “Чорний квадрат” режисера Марка
Розовського. Ставимо і українську класику, зокрема, по Ліні Костенко, виставу
“Золоті ворота” Горлача, що став лауреатом Національної премії імені Шевченка.
Ставимо також багато вистав по французькій драматургії. Ми граємо свої вистави
в другій половині дня в Театрі Ляльок.
Які відомі
артисти грають у виставах Вашого театру?
У нас система
ангажементна, тобто ми обираємо з усіх акторів київських театрів та кіностудії
тих, хто нам підходить на ту чи іншу певну роль. За цей час у нас грало дуже
багато видатних акторів, зокрема, Анатолій Паламаренко, Ніна Матвієнко,
Анатолій Решетніков, Валерій Шептекіта, Володимир Нечипоренко. У нас також грає
і талановита молодь. Одним словом, збирається у нас тут справжня збірна міста
Києва.
Чим особлива
вистава “Чорний квадрат”, яка нещодавно зявилася в репертуарі театру? Кому
належить ідея цієї вистави?
Вона є світовим
рекордсменом по тривалості вистави в цілковитій темряві. Це є моновитсава, яку
грає одну годину наш актор Юрій Борисенок. Поки ми провели реєстрацію цього
рекорду як рекорду України і отримали на те відповідний диплом.
Сама ідея належить
режисеру Марку Розовському, який написав таку от пєсу, де головний герой —
художник — на виставці Малевича потрапляє в полон картини “Чорний квадрат” і опиняється
всередині, тобто в темряві. Потім виявилося, що Марк Розовський сам злякався
ставити цю пєсу в цілковитій темряві. І поставив виставу при світлі і від цього
не дуже то й виграв. Відомо, що стан темряви загострює органи відчуттів. Тому
публіка отримує не пізнані до цього враження від гри актора. Нам цікаво
проводити цей експеримент і публіці, сподіваюсь, цікаво.
Висави з
репертуару “Золотих воріт” граються в класичному стилі, тобто в тому, в якому
вони написані, чи в модерновому?
Від перших днів
існування “золотих воріт” я обрав для театру шлях образного, метафоричного
напрямку. Ми проводимо не копіювання життя, а його перетворення засобами
сценічних образів. Класики драматургії Меєрхольд, Курбас, Любимов є якраз
представниками такого напрямку. От і ми йдемо саме цим шляхом.
Які Ваші творчі
плани? Які вистави плануєте додати до репертуару театру?
Це наразі складне
питання. Адже держава не може в останні роки фінансувати театр в тому обсязі, в
якому хотілося. Можливостей фінансувати нові постановки все менше і менше, тому
я не готовий говорити про те, що буду ставити найближчим часом з нового
репертуару. Хоча, скажу по секрету, є у мене мрія поставити “Ідіот”
Достоєвського. Але все буде залежати від обсягів фінансування. Зараз також
намічаються гастролі, але є ряд причин, за якими не можу називати конкретні
дати й конкретні плани.
В Україні
публічі особистості від політики чи з шоу-бізнесу цікавляться зараз театром,
зокрема — й театром “Золоті ворота”?
На превеликий жаль,
дивитись на театральне мистецтво дуже рідко ходять відомі політики чи
бізнесмени, хоча і варто було б. От на Заході давно існує меценатство і завдяки
ньому функціонують зорема і багато театрів. У нас поки нема тих законів, які б
давали можливість та народжували інтерес підтримувати театри. Тому, зазвичай,
відомі публічні люди не бувають на виставах. Якщо хтось приходить, то це в
якості винятку.
А чи взагалі
була підтримка театру “Золоті ворота” з боку чиновників чи меценатів?
Раніше була. І це
була підтримка не вітчизяних меценатів. Зокрема, свого часу фонд “Відродження”
профінансував нам участь у міжнародному фестивалі в Единбурзі, найбільшому
театральному фестивалі, де ми отримали 5 зірок — найвищий рейтинг для
театральних колективів. Парадокс, але західні капіталісти більш зацікавлені
підтримувати наше мистецтво, на відміну від наших вітчизянних бізнесменів.
Спілкувався
Сергій Пархоменко
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.