Історія Київського фунікулера.

І туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва.

Фунікулер у Києві, незважаючи на те, що є одним із видів транспорту, входить до числа пам'ятників архітектури столиці України 19 століття. Саме слово "фунікулер" латинського походження, перекладається російською мовою, як "мотузок", й означає канатний підйомно-транспортний засіб, що використовується для перевезення пасажирів на невеликі відстані при значних кутах підйому. Київський фунікулер являє собою систему, що йде від Подолу до Верхнього міста в Києві.

До початку 20 століття підйом з Подолу був одним з найбільш незручних в транспортному плані об'єктів Києва. Він приносив киянам багато неприємностей та незручностей, оскільки до Верхнього міста їм доводилося добиратися дерев'яними сходами, які налічували рівно 500 ступенів та 36 сходових майданчиків. Єдиним на той момент способом дістатися з Подолу до Верхнього міста був трамвай, який курсував Володимирським спуском. З розвитком транспорту в Києві раз у раз почали виникати спроби створити механічний підйомник біля Андріївської церкви, оскільки трамвай там пустити було неможливо через кривизну та вузькість самого узвозу. Постійне невдоволення мешканців міста, та й вимога поліпшення стану транспортної системи, поклали початок трудомісткої роботи зі створення першого в місті механічного підйомника. Він був досить дорогим в експлуатації, але через неможливість пустити тут інший вид транспорту, залишався єдино вірним виходом зі ситуації, що склалася.

Сама ідея будівництва фунікулера в Києві належить директору правління Московсько-Казанської залізниці, інженерові шляхів сполучення, автору низки робіт з питань залізничного будівництва Артуру Адольфовичу Абрагамсону. Співавторами проекту виступили інженери Н.К. П'ятницький (спроектував станційні павільйони) та Н.І. Баришников (розробив шляхові конструкції). У 1902 році міська управа, вислухавши всі пропозиції Абрагамсона, дала свою згоду на будівництво. Фунікулер назвали Михайлівський механічний підйом або Михайлівський електричний канатний підйом, адже поруч знаходився Михайлівський Золотоверхий собор. Спочатку планували спорудити дорогу довжиною 250 метрів, але це виявилося неможливо через те, що довелося б зносити один приватний будинок, власниця якого зажадала за знесення своєї садиби непідйомну для міста суму, та й до того ж її захищав закон про приватну власність. У результаті вийшло 200 метрів канатної дороги. Обладнання та візки вагонів було виготовлено у Швейцарії, злагоджену роботу системи забезпечували два мотори по 65 кінських сил кожен. Стрічковий гальмівник міг працювати у подвійному режимі: автоматично або з волі механіка. Місткість вагонів - 70 осіб кожен. Всі роботи було завершено у травні 1905 року, на ті часи вони вилилися у досить кругленьку для міської скарбниці суму - 172 тисячі рублів.

Офіційною датою відкриття у Києві фунікулера вважається 7 травня 1905 року, коли його було освячено й запущено. Нижня станція знаходилася на вулиці Боричів Тік, а верхня - на Михайлівській площі, прямо біля входу в собор. Михайлівський механічний підйом справно працював аж до 1928 року, коли при заміні тягового тросу, вагончик зірвався з затискних колодок і впав вниз. Зіткнувшись, обидва вагони розбилися, що слугувало стимулом для капітальної реконструкції підйомника. Нові вагони із поліпшеними стрічковими гальмами було виготовлено на Київському заводі електротранспорту. Під час ремонту лінію продовжили ще на 40 метрів. Тепер нижня станція знаходилася на вулиці Революції (нинішня Сагайдачного). Згідно плану другої п'ятирічки подібні підйомники повинні були з'явитися на Вознесенському узвозі, на Андріївській горі та біля мосту Євгенії Бош, чого, на жаль, не відбулося.

На початку 70-х років 20 століття за результатами Київської обласної інспекції, яка вказала на недостатню довжину верхньої станції, відсутність гальм на канатоведучому шківі, розташованому на верхній станції, було проведено додаткові роботи з усунення цих недоліків. У 1976 році інститут Київпроект запропонував замінити фунікулер ескалаторним підйомом, спорудивши декілька швидкісних ліфтів. Пропозицію було відхилено, і в 1984-1986 рр. за участю архітекторів Я. Віга, В. Єжова, О. Чупака, В. Шарапова, інженерів В. Рєзнікова, Н. Найко та інших було проведено реконструкцію київського фунікулера. Верхню станцію подовжено на 5 метрів, а нижню перебудовано повністю, замінено канатоведучий шків. На сьогоднішній день верхня станція виходить на верхню терасу Володимирської гірки, а нижня - на Поштову площу, поруч з однойменною станцією метро та Річковим вокзалом. Один рейс триває 2,5-3 хвилини, вагони рухаються зі швидкістю 2 метри за секунду. Сучасний фунікулер у Києві щорічно перевозить 5-7 мільйонів пасажирів, залишаючись по цей день досить затребуваним видом транспорту.

Київський фунікулер: цікаві факти

Туристичний портал для тих, хто мандрує до Києва