Три шляхи для SHELL

Для інвестора і для України проглядається три варіанти розвитку подій. Умовно назвемо їх песимістичним, реалістичним та оптимістичним сценаріями

Законодавство України, як виявилося, цілковито не готове до підписання угод про розвідку та видобуток сланцевого газу. Це переконливо доводить низка правових скандалів, якими супроводжується сланцева тематика. У процесі підготовки «Угоди про розподіл продукції…» з компанією Shell підписанти особливо не переймалися відповідністю процесу до норм національного та міжнародного законодавства. Було порушено сам Закон України «Про угоди про розподіл продукції», Орхуську екологічну конвенцію, ратифіковану Україною, закони «Про місцеве самоврядування», «Про статус депутатів місцевих рад», Податковий кодекс.

Обласні та міністерські чиновники змушені викручуватися, розриваючись між обов’язком надати громадянам суспільно важливу інформацію і бажанням утаємничити угоду.

У січні цього року, одразу після рішення сесії Харківської облради, депутати з опозиційної «Батьківщини» намагалися отримати копію проголосованої радою «Угоди про перерозподіл..» між Україною, Shell, та «Надра Юзівська». Голова облради С.Чернов відмовив у цьому праві, бо, мовляв, обласна рада не має примірника погодженого нею ж документа. Голова облради порадив звернутися з цим проханням до міністерства енергетики та вугільної промисловості України. Я скористався порадою і звернувся до керівника цього міністерства.

Відповідь була очікувана. Міністр Едуард Ставицький спочатку повідомив, що його розпорядженням Кабінету Міністрів України «уповноважено лише підписати Угоду». Потім додав, що «Відповідно до Закону України «Про угоди про розподіл продукції» центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, який забезпечує і координує роботу над підготовкою та узгодженням проекту угоди, у тому числі здійснює державну реєстрацію угод про розподіл продукції є Держгеонадра України».

Не маю жодних сумнівів у результаті звернення до Держгеонадр. Адже і голова Харківської облради, і міністр прекрасно знають, що згідно Закону України «Про звернення громадян» «якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади… зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу». Розумію, викручуються як можуть.

Чому брешуть? Чому б не сказати, що текст угоди є таємницею? Що сторони домовилися не здійснювати будь-яке публічне оголошення або розкриття щодо положень та умов угоди, і ця конфіденційність передбачена ст. 33 самого документу?

Процедура прийняття угоди, намагання її приховати, закладені в ній положення, свідчать про одне: угода укладена поза наявним правовим полем України. Цей факт сором’язливо змушені були визнати підписанти, зазначаючи, що «Українське законодавство та нормативні акти, які є чинними… в недостатній мірі пристосовані для ефективного здійснення нафтогазової діяльності за цією угодою…».

За такої ситуації для інвестора і для України проглядається три варіанти розвитку подій. Умовно назвемо їх песимістичним, реалістичним та оптимістичним сценаріями.

Песимістичний передбачає «торжество Закону». Угода скасовується в судовому порядку, враховуючи численні порушення чинного законодавства. Які наслідки?

З полегкістю зітхають екологи. Україна отримує час на підготовку законодавчого та нормативного поля. Але: поглиблюються питання енергетичної залежності. Тануть на очах рештки репутації країни як економічного партнера. Росія відзначає перемогу і розглядає можливість чергового підняття ціни на газ. Інвестори рахують збитки. Їх готовність до подальшої співпраці не прогнозована.

Наступні два сценарії надають пріоритет доцільності над законом.

В реалістичному, найбільш ймовірному, варіанті держава «підвішує» ситуацію, допускаючи «гойдалку» між положеннями угоди і «так склалися обставини». Рішення приймаються не на основі формальних документів, а виходячи з постійних неписаних домовленостей. При цьому, проблеми, які виникають, легко пов’язуються чи то з підступною опозицією, чи то з інтригами Росії. Цей формат спілкування є звичним і зручним для нинішньої влади. Інвестор, у такому випадку, швидко зрозуміє, що Угода важить для його партнерів не більше ніж закони та Конституція, з якими ті обходяться в залежності від настрою, а також зможе відчути різницю між теорією і практикою, законами і традиціями у веденні бізнесу. Хто і що з цього матиме? Українці – дорогий газ, бо така ринкова ціна. Щось матиме інвестор, який вкладає гроші. Решту (тобто майже все) традиційно ділитимуть кілька «особливо наближених» осіб.

Суть третього, оптимістичного, сценарію передбачає суттєву і швидку зміну українського законодавства: податкового, екологічного, митного тощо. Умовам угоди з Shell може позаздрити будь-який інший підприємець в Україні, тож, положення цієї угоди можуть стати вже готовим найпрогресивнішим зразком для модернізації регуляторної бази та Податкового кодексу. Як варіант, регуляторну базу України приводимо у відповідність до статей 9-11 угоди, згідно яких держава набуває ознак партнера підприємця, а не виключно фіскального, контролюючого та карального органу. Без змін можна вносити до Податкового кодексу положення ст. 28 щодо податкових умов для підприємців, а також ст. 22 щодо валютного регулювання і т.д. по тексту. Звичайно, зміни потрібні і в тексті самої угоди.

В результаті, українці отримують не гірші умови для підприємницької діяльності, ніж гості. Знімаються екологічні загрози, бо вести небезпечний для довкілля бізнес стане не вигідно. Інвестор набуває відповідальності не лише перед партнерами, а і перед громадянами країни, у якій працює. Інвестиції залишаються в Україні.

На мою думку, цей сценарій є найпривабливішим. Проте, видається найменш вірогідним, оскільки руйнує струнку корупційну систему і законодавства України, і практики його застосування.