Як на «Ері-фм» Віктора Федорича Януковича від судимостей «відмазують»

Радіоведучий Володимир Лукін назвав Віктора Януковича прикладом для українців в тому, як досягнути приголомшливого успіху при вкрай несприятливих стартових можливостях.

У п’ятницю, 5 квітня, «Власний погляд» з Володимиром Лукіним був присвячений темі «Чи є майбутнє в українців в Україні?». Інформаційним приводом стали слова мера Сум про відсутність перспективи в країні для молоді.

Інтерактив зі слухачами розпочався дуже розлогим діалогом ведучого з киянином на ім’я Михайло. Ведучі «Ери-фм» завжди радо вітають того в ефірі, надаючи преференції у часі на репліку – не перешкоджають висловитися по максимуму, не переривають, як інших, напівслові, не роблять зауваження щодо лаконічності.

Неприховану лояльність з боку радіо журналістів Михайло ймовірно заслужив своєю поміркованістю й лібералізмом у поглядах. Ведучі оцінюють його репліки розумними, логічними, виваженими. Що не скаже – все «чікі-пікі».

Цей слухач у своїх коментарях завжди уникає гострих кутів, дуже обережний у висловах, де потрібно – промовчить, про щось натякне, десь узагальнить. А головне - ані Януковича нічим не образить,  ані Партію регіонів не вщипне, ані опозицію не підтримає. Тобто для «Ери» це зразково-показовий, надійний, дуже правильний слухач, який ніколи не дає приводів для найменшого хвилювання за те, що пролунає з його вуст в ефірі.

Одначе цього разу, розмова Лукіна з Михайлом затягнулася на незвично довгий час, навіть з урахуванням привілейованого статусу додзвонювача. Фактично, у першій частині передачі Михайло виступив в ролі експерта, бесіда з яким зазвичай служить таким собі заспівом для подальшої розмови зі слухачами. Це визнав і сам ведучий під кінець діалогу, що розтягнувся хвилин на десять, а то й більше, в той час як переважній більшості слухачів дають дві-три хвилинки максимум. Хоча можуть обірвати вже на перших словах, в залежності від рівня критичності абонента до влади та сміливості використовуваних епітетів й характеристик. При чому про матюки як такі й близько не йдеться. До нецензурної лайки ведучі зараховують негативні відгуки про політику «Партії й уряду», не кажучи вже про самого Хазяїна.

Цього дня слухачі дізналися про вік Михайла - 65 років та його місце роботи – Академію Наук. Лукін принагідно згадав, що і його батько, якому 82 роки, теж працює в академії. Михайло поділився власним поглядом щодо розвитку наукової галузі країни, порівняв ситуацію з іншими державами,  зазначивши  відсутність в Україні інжинірингової складової.

Слід зазначити і таку особливість, як темпоритм Михайла. Судячи зі всього, він стовідсотковий (а може й більше) флегматик. В порівнянні з ним всім відомий Євген Кисельов – ну просто спринтер. Тому коли говорить Михайло, складається враження, що все навколо уповільнюється і завмирає, впадаючи у стан, близький до анабіозу чи летаргійного сну. Кінець же доповіді Михайла – довгоочікуваний і раптовий сигнал до негайного пробудження й повернення до життя.

Свого права на репліку я дочекався від Долі після n-ої кількості спроб вже під кінець другої частини передачі:

- Олексій Мазур, Дніпропетровськ. От ви кажете, що купуються дисертації, дипломи. Правильно. А чому тоді скромно замовчуєте про дуже яскравий, наочний приклад того, як це робиться в нашій державі? От взяти, приміром, президента Януковича. Хіба в когось є сумніви з приводу того, як він здобув своє професорське звання? Невже своїм розумом? З того, що він говорить і як, зрозуміло, що він все купив.

- А можливо, що не купив, пане Олексію! – відповідає Лукін. – Може йому просто дали. В певних обставинах, скажімо так.

- Безумовно, може бути, що хтось за нього написав, Янукович це навіть не читав. Просто отримав професорське звання. Так само, як і книги за нього пишуть, а він отримує мільйонні гонорари. А сам двох слів зв’язати не може. І звертається до інтелігенції “кращі геноциди країни». Так от, продовжуючи тему вашого позаштатного коментатора – пана Михайла з Києва – я скажу, що на відміну від нього, який сьогодні у «Вокс популі» сказав: «навіщо виходити на вулиці?», «куди і за що?», так от я, українець, на відміну від нього, знаю чому, куди і за що сьогодні виходити! Бо з цією владою, з таким президентом не буде в Україні ані науки, ані демократії, ані судів. Україна перетворюється на зону…

- Пане Олексію, а скажіть, будь ласка, з огляду на те, що ви кажете, звичайно, ви ніколи з України не виїдете і будете жити й працювати тут?

- Я не те що… В мене не вистачить грошей до Києва дістатися, не те що з України виїхати. Для мене це фантастичні суми. Я не зможу паспорт закордонний оформити, бо для мене це теж дуже дорого. Тому я хочу змінити таку ситуацію. Але не для того, щоби виїхати, а для того, щоби Україна була заможною, сильною, європейською, демократичною країною, де президентами ставатимуть достойні люди, розумні, моральні, а не зеки, такі, як Янукович.

- Давайте ми не будемо такими словами кидатися, шановний пане Олексію, - зауважує Лукін.

- Що значить кидатися, в нього ж дві судимості!

– Судимості з нього зняті.

- Але ж це не значить, що він не сидів.

- Юридично він вважається несудимим ще з радянських часів. Бо інакше він би таких посад не обіймав і не був би членом комуністичної партії.

- Так то юридично. Але ж ходки в «зону» були?

- Ну, у кого по молодості щось не було?

- У мене такого не було.

- Ну не було… А давайте подивимося на це з іншого боку: це ж який розум, яку наполегливість потрібно мати, аби при таких складних, скажемо так, негативних стартових можливостях, домогтися того статусу, який в нього є. Можливо, це приклад для всіх інших в Україні.

- Але ж це не розум. При чому тут розум? Якби він не познайомився з тим космонавтом, не дістався того Берегового…

- Таки дістався ж! Пояснив щось йому…

- Так слухайте, це ж зв’язки, а не розум. Це лиха вдача, бандитська! І отака людина через заступництво Берегового отримала можливість правити Україною! Люди, ви що?! Невже не бачите, на що зараз перетворюється Україна? Вона ж стає бандитською!

- Все, дякую, пане Олексію! Все ж таки давайте не будемо кидатися такими жахливими звинуваченнями. Давайте будемо толерантними в будь-якому разі. І не будемо, в тому числі, подібними до тієї частини панівної еліти, яка виглядає приблизно так, як каже пан Олексій. Будемо стриманішими…

…Вже поза ефіром запитаю: що значить бути толерантними? До кого? До криміналу і українофобів, які душать Україну, перетворюючи її на суцільну «зону»? Бути стриманішими до режиму внутрішньої окупації? НІКОЛИ!!! ЗЕКА – ГЕТЬ!!!