Нині мало хто піде на барикади, лишаючи без нагляду «все нажите непосильною працею»…
Ще одна
непересічна особистість, велика жінка, видатна політична діячка – Маргарет
Тетчер – пішла у небуття. Переказувати її біографію – річ невдячна.
Висловлювати в стонадцяте захоплення – марна трата часу. Тетчер зайняла своє
місце в історії. І в історії власної країни, і в історії світовій. Британія
може пишатися своєю громадянкою, як би пафосно це не звучало.
Питання в іншому.
Ким пишатиметься Україна? Здійснивши мозковий штурм, можна видати на-гора пару-трійку
імен. Ба навіть пару-трійку десятків імен – залежатиме від культурного рівня.
Мабуть, до списку увійде і Леся Українка, і Ліна Костенко. Можливо, на додачу ще
й Юлія Тимошенко. Проте все це будуть імена жінок, які формувались у ХХ (якщо
не в ХІХ) сторіччі.
Мене ж цікавить
питання, яке поповнення плеяди видатного жіноцтва готує ХХІ століття? Оцінювати
його зарано, адже від початку міленіуму минуло неповних 13 років. Але деякі
ескізи на майбутнє можна зробити вже зараз.
Наш час – не час
пасіонаріїв. Про це говорять видатні мислителі сучасності (також народжені у
першій половині віку минулого). Філософ Мирослав Попович підкреслює, що
матеріальні блага з власне благ стали чинником, що обмежують волю людини. Маючи
значні обсяги рухомого чи нерухомого майна, мало хто наслідуватиме подвиг героїв
Крут.
Мало хто піде на
барикади, лишаючи без нагляду «все нажите непосильною працею». Ніхто не хоче
страждати, всі уникають випробувань, бажаючи собі легкого та комфортного життя,
акцентує кардинал Любомир Гузар. Воно-то й ніби непогано, проте життя не є пурханням
з квітки на квітку. Життя – це мікс найрізноманітніших подій, і вичленити
тільки хороше не вдасться нікому.
Між тим сучасних
дівчат виховують в здебільшого споживацькому дусі. Хто виховує? Соціум. Масова
культура. Глянець друкований та електронний. Соціальні мережі з фото
лялькоподібних панянок, закоханих у власне відображення в дзеркалі.
Мислити
«позитивно». Не застановлятися над проблемами. Витрачатися на бренди і силікон,
а не на книги чи освіту. Вчасно й вдало вийти заміж. Бажано – за олігарха, хоча
б у «міні-версії». Не працювати жодного дня, але зручно вмоститися на шиї
чоловіка. Аби він забезпечував максимальний набір життєвих благ і всього, що є
«wow!» для певного сегменту користувачів
«ВКонтакте».
Просто дивовижно,
наскільки живучою є настанова не досягати чогось самій, а отримати all
inclusive завдяки вигідному заміжжю. Або – хай навіть так! – вигідному розлученню. Той самий
тренд був в моді і за радянських часів, коли жінка була в першу чергу не
прекрасною статтю, а будівничим комунізму.
Зараз все
це набуло більш гіпертрофованих форм. Й досі на self-made woman (жінку, що зробила себе сама та відбулася не на кухні, а деінде) дивляться як на забраковану чоловіками.
Над жінками-керівницями було прийняти сміятись ще з часів «Службового роману».
Недолуга Людмила Прокоф`євна є втіленням старої діви, якій не пощастило із
мар’яжем.
Проте й вона
могла (бодай в теорії) стати якщо не прем’єром, то просто міністром. Навіть в
СРСР були, так би мовити, «соціальні ліфти», які вивозили нагору. Щоправда,
тим, хто хотів будувати кар’єру, слід було просуватись ще й по партійній лінії.
Те, що сьогодні ідеологічна складова відсутня, нам всім в значній мірі
полегшено життя. Було б лише бажання його будувати власноруч.
Якщо таке бажання
є, то за прикладами, гідними наслідування, справа не стане. «Дім має бути
центром, але не кордоном життя жінки», – казала нині покійна «залізна леді». Їй
же належить й інший афоризм: «якщо ви хочете щось обговорити – звертайтесь до
чоловіка, якщо ви хочете, щоби щось було реально зроблено – попросіть про це
жінку».
Попросимо себе
самих. Бути жінками та особистостями. Задля цього і прийдешнього поколінь…
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.