Любов і голуби

Чоловік тримає голубів на одному київському подвір’ї упродовж 45 років. Дідусь розказав, навіщо щодня піклується про птахів і купує їм за пенсію кілька мішків зерна.

У моєму дворі є двоповерховий голуб'ятник. Другий рік, як живу поруч із ним, мріяла заглянути, як там все облаштовано, хотіла поспілкуватися з власником, навіщо йому це господарство. Але чоловік до себе не підпускав. І я знала чому, тому ненаполягала на випадковій дружбі. Люди на нашій вулиці не полюбляють пернатих, які їм какають на вікна і підвіконня. Щотижня можна побачити десь на тротуарі замученого голуба, мовляв, хватить заразі літати, вбивав, вбиваю і  буду вбивати. Ну скажіть, як після цього господарю голуб'ятника підпускати до себе незнайомих людей. На його місці я вб всіх від себе палицею відганяла і руки ламала.

Але одному дідусеві в іншому районі пощастило більше. Тому він з охотою спілкується з цікавими Варварами, яким ще ніс не відірвали і розказує про своє хобі.

Знайомтеся - Михайло Миколайович, 75 років, за фахом зварник. Голубами опікується 45 років. Сам побудував двоповерхову хатинку для пташок. Раніше мав півтисячі пернатих. Сьогодні - півсотні. Здоров'я не дозволяє піклуватися про більшу кількість. Каже, що пташки отримав у спадок від друга, якого свого часу в тюрму посадили. Щоб не продавати птахів, вирішив сам за ними доглядати. І так перейнявся їхньою долею що досі щодня лазить по високій драбині у голуб’ятник, щоб зерна їм насипати, яке купує за скромну пенсію, подивитися, чи бува, яка пташка не захворіла, почистити все від посліду.

- Люди найчастіше хворіють на грип, а голуби – на сухоти. Ветеринар із Куренівки сказав, що треба їм цеглу давати. Не нову, з якої сьогодні будують будинки, а стару. Я знайшов будинок з 1904 року, витяг звідти одну цеглину. Приніс голубам, нехай клюють. Тепер мої пташечки здорові, - радіє дідусь.

Каже, що колись його хотіли з подвір’я вигнати. Це було ще за радянських часів, як тільки починав цю справу Михайло Миколайович. Прийшли будівельники з заявкою, що будуть по верхівку будувати і голубам на цьому пагорбі не місце. Чоловік дуже засмутився і справді вже думав все згортати, але тут його втішила архітекторка. «Красива була жінка. Подивилася на мене з голубами, всміхнулася, відрахувала місце, яке нікому не заважатиме і  сказала, щоб мене ніхто не займав, що я маю право тримати на подвір’ї голубів і воркотіти з ними. Завдяки цій жінці я тут уже 45 років»,  - розповідає пан Михайло.

Голубів сприймає як своїх діток. Але одного разу спробував їхнє м’ясо. Тоді ще теща булла жива. Намовила його принести пару голубів на вечерю. Михайло Миколайович послухав. Втушила теща м’яско у сметанці, смачно вийшло. Всі в родині ласували. Але Михайлу Миколайовичу дивно було їсти своїх улюбленців, їв і плакав. Після цього рука на голубів більше не піднялася.

Зовсім недавно скосив дідуся інсульт. Лежав паралізований. Ні рукою, ні ногою не міг поворухнути. Дочка за голубами доглядала. Михайло Іванович не міг витримати, що голуби без нього живуть. Заставив себе з ліжка піднятися і почав ходити. А спілкування з голубами швидко його реабілітували після важкої  хвороби.

Послухавши цю історію, я зовсім по іншому почала дивитися на голубів. Якщо вони бодай одну людину на вулиці роблять щасливою упродовж 45 років, тоді нехай літають собі скільки заманеться і гадять на наші підвіконники. Підвіконня можна за одну хвилину помити, а спробуй 45 років робити чоловіка щасливим!