Мільйоноголосий стогін землі - у морі сліз без дна і берегів - 3

До 80-річчя Голодомору

Тепер перенесімося думкою знову в ХХ століття – “вік-вбивцю”, як охарактеризували його зарубіжні  історики. Ті самі катівні у вигляді спорудження каналів і міст на болотах (ударні комсомольські будови), та ж сама масова депортація селян, ті ж самі Соловки. Як і Петро та Катерина, Сталін перетворив терор на засадні моменти державної політики. Тільки модернізував свою зловмисність, прикрасив марксистсько-ленінськими викладками. А почалося це ще раніше: під гаслом “Даешь мировую революцию!” банди Муравйова задушили Українську Народну Республіку, демагогічно назвавши її буржуазною. Ось що планували ще на початку розбою вандали: «Ни на минуту не забывайте, что Украина должна быть нашей, и нашей она будет тогда, когда будет Советской, а Петлюра вышиблен из памяти народной навсегда»(Троцкий), «Поместить 1/2 млн.( армии из РСФСР) на Украине, чтобы они помогли усилению продработ, будучи сугубо заинтересованы в ней, ясно осознавая и чувствуя несправедливость обжорства богатых крестьян на Украине»(Ленин), «Без украинского угля, железа, руды. хлеба, Черного моря – Россия существовать не может: она задохнется, а с ней и Советская власть»(Троцкий). Були дані ієзуітські рекомендації до розбою. Тобто фізичне винищення та  духовне покріпачення народу почалося зразу після жовтневого перевороту – військове придушення антирадянських виступів, концтабори Тухачевського, заложники, голод 1921-23 р. р., часткове голодування 1924 і 1928 років, насильницька колективізація. Селяни масово виходили з комуни, до складу якої примусово записані. На осінь 1932-го у Київській області заяви про вихід з колгоспів подали 6 874, у Вінницькій – більше 10 тисяч, у Харківській – більше 9 тисяч селян. Однак свого найвищого апогею терор досяг у 30-х роках. Соратник добре засвоїв настанову Леніна: «Величайшей ошибкой думать, что НЕП положит конец террору, мы еще вернемся к террору, и террору  экономическому». Він став плановим, глобальним, а його жертвами стали мільйони – було вчинено акт геноциду.

            Що означає це слово? Дослівно трактується, як вбивство роду чи племені, а з’явився термін “геноцид”(народовбивство) вперше у книзі польського адвоката Рафаела Лемкіна “Правителі країн Осі в окупованій Європі” у 1944 році. Зокрема, 9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила “Конвенцію про запобігання і покарання за злочини геноциду”, за яку 12 січня 1951 року голосували 56 наявних членів ООН. Там дано було вичерпне визначення – будь-які свідомі дії, спрямовані на повне або часткове винищення національної, етичної, расової чи релігійної групи, чи навмисно створення умов життя, розраховане на фізичне винищення людей.  Ще 8 серпня 1945 року уряди Франції, Великобританії, США і СРСР ухвалили положення про покарання за злочини проти людства: вбивство, винищення, взяття у рабство, депортацію та інші антигуманні акції, що були вчинені проти цивільного населення, або ж переслідування за політичні чи релігійні переконання.

            Зарубіжні дослідження голоду в Україні давно з’ясували і юридично обгрунтували факт геноциду. Хоча уряди закордонних держав, які знали про голод від своїх дипломатів, не виступили з офіційною заявою на адресу уряду СРСР про геноцид українців, більше того, вони проігнорували  звернення українських еміграційних політичних організацій із викладом факту голоду в Україні. Пройшла повз увагу книга – крик Уласа Самчука «Марія». Український народ, націю з тисячолітньою історією, в центрі Європи хотіли стерти із лиця Землі у цивілізованому ХХ столітті на очах всього світу, який заплющив очі і закрив вуха, або, сховавши голову у пісок, вдавав, що не бачить пекла на землі і не чує стогону і плачу народу. В цей час слова правди не дійшли до вух віслюків при владі. Але ми повинні віддати шану чесним і порядним, які зберігали пам‘ять про трагедію минулого, сприйняли її  як біль власного народу. Це в першу чергу британський кореспондент Гарет Джоунз, який сповіщав Захід про масштаби антилюдського злочину, про перетворення будівничими «нового життя» на масовий «цвинтар» чорноземну Україну. Оббріханий і підданий цькуванню, він став жертвою остракізму тодішнього західного істеблішменту, який захоплювався методами Сталіна. 13 лютого 1933 року вождь питав: «Не знаете, кто разрешил американским кореспондентам в Москве поехать на Кубань. Надо положить этому конец  и воспретить этим господам разьезжать по СССР. Шпионов и так много в СССР». Зразу ж 23 числа цього місяця виходить постанова Політбюро ЦК кпСС «Про поїздки по СССР іноземних кореспондентів», яка забороняє подорожі по країні. Нарком у закордонних справах Литвинов оголосить його персоною нон-гранд і через три роки( у 30 то років?) довга рука сталінської політичної поліції викраде в Китаї і вб‘є його. Кардинал Віденський Іннітцер у зверненні до громадськості світу писав: «Жодні спроби заперечень не можуть приховати той факт, що сотні тисяч, ба, навіть мільйони чоловіків і жінок загинули в останні декілька місяців від голоду»(Нью-Йорк Таймс, 20.08.1933р.) та звернення Митрополита Андрія Шептицького, листи німецьких колоністів. Англійський кореспондент Манкольн Маггерідж у травні 1933р. сповіщав: «Сказати, що голоду на деяких найбільш родючих землях Росії не має, означає сказати набагато менше, ніж правду. Існує не тільки голод, а й … стан війни, військової окупації… Я бачив таке, що можна назвати боротьбою між урядом і селянами. По один бік - мільйони селян, голодних, часто опухлих від голоду, по другу – солдати, працівники ДПУ. Вони пройшли по країні як саранча, збираючи все їстівне. Вони обернули найродючішу в світі землю на сумну пустелю». Американський дослідник Чемберлен ще в 1934 році констатував, що «Радянський уряд послугувався голодом як засобом національної політики в безприкладних розмірах, щоб знищити тих, що ставили опір його політиці». Прем‘єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль константував: «На цій території цивілізація згасла. Нею, як стадо кровожерливих бабуїнів посеред руїн міст і трупів їхніх жертв гасають більшовики». Про уряд у Москві прем‘єр-міністр Франції Жорж Клемансо виразився так: «Ми розглядаємо його як найжорстокіший, найбільш варварський із тих, які будь-коли спустошували будь-яку територію на землі». У Франції під рубрикою "Голод на Україні" почали з'являтися викривальні статті С.Бертійон: "Саме, щоб знищити всі ірредентні елементи, радянський уряд, у надії повністю винищити весь народ, який не має за собою жодної провини, крім прагнення до волі, планомірно організував жахливий голод...", також Робер де Боплян писав, що громадська думка стурбована відомостями про голод, який спустошує Україну, де переставали існувати цілі села: "Ясно, що цей голодомор значною мірою виник з бажання Совєтов, які намагаються таким способом покарати Україну за її тривалий національний опір. Історія України й червоного терору, який там лютує, належить до найсумніших за повоєнного часу...".