Чи не досить блазнювати?

БЛАЗЕНЬ – підсвідомість Короля (Р.Алєєв) У всі часи блазні завжди були під ковпаком.

В соціумі завжди є люди слабші та сильніші. І оскільки людство давно вже відійшло від первісного стану, у сучасному суспільстві так чи інакше можуть знайти свою нішу усі.

Історично на Московщині були такі собі блазні або юродиві. На паперті, під церквою, у ярмарковому балагані чи на службі у самого царя-батюшки, – вони завжди були потрібні. Якщо казати про Україну, то у нас здавна трохи подібну роль самітника-дивака відігравали лірники: найчастіше каліки-жебраки, що у своїх піснях зберігали скалки історії звитяги народної.

Отож, дві антитези: фізично вбогий лірник, що славить свій рід – проти духовно вбогого (спотвореного) блазня, прислужника влади. Це як дві протилежні ознаки ментальності – народного духу та владного прислужництва.

З роками, за імперського Радянського Союзу, традицію народної звитяги та навіть пам'яті усіляко придушували. А натомість плекали отого блазня: людину, що своє духовне багатство, пам'ять, моральність віддала на поталу сюзеренові. На блазнів був великий попит, і, ніде правди діти, достатньо мали і пропозицій.

Дослідник Ніла Зборовська вирізняла два види імперських блазнів: блазень несвідомий (романтичний фанатик) та блазень свідомий (злий). Якщо згадати приклади наших митців, то Олеся Гончара чи В.Сосюру авторка віднесла до перших. Варто згадати, як натхненно Сосюра збирався стріляти «в кожні жирні очі», а Гончар у «Прапороносцях» романтизував процес вбивства, де важила вже не перемога («За Родину, за Сталина!»), а якийсь божевільний шал процесу масового вбивства.

Блазнювання свідоме теж межувало з божевіллям, бо непросто витримати маску блазня-прислужника, коли «цілуєш пантофлю Папи», як зробив це Павло Тичина. Тому настільки талановито-деструктивні його поезії періоду самозради таланту, який точно звітував собі, що думають люди, і що скажуть потім…

От і досі фанатично посміхаються чи гірко журяться ці два профілі трагікомедії буття українського духу під імперією. Хоча, певно, не так легко було зберегти свідомість… То й бачимо переважно шароварний гротеск та кітч бездумності й бездуховності – на сценах, з ТБ та ЗМІ… Несвідомі блазні оспівують сальце з горілочкою, тасують правопис до незрозумілості автентичними носіями мови, катують законодавство та Конституцію і зневажають, нівелюють усе українське… І як завжди це робили блазні – на догоду сюзеренові.

І на роздоріжжі чути – то «смійся, паяце!», то «взяв би я бандуру…» Прокидаймося?.. Чи й далі насміханнями з самих себе мазохістськи ховаймося під чужий трон, що тримається на рабськи зігнутих спинах блазнів?..

http://nbnews.com.ua/blogs/85063/myblog/