23 квітня у деталях: книжковий магазин під вікнами КМДА, поминальна лампадка на порозі екс-книгарні "Знання" на Хрещатику і "язики" Ківалова з Колісниченком на Контрактовій.
Шостий рік, як 23 квітня для мене
розширилося із Дня народження моєї сестрички Іринки на Всесвітній день книги і
авторського права. Чесно, якби не брати Капранови, які своєю непосидючістю
заставляють всіх підняти дупи і вийти на Контрактову площу, я б і не знала, що
у світі відзначають День книги. На місці письменників-близнюків я б уже сто
разів передумала влаштовувати автопробіг по безкнижжю і викреслила цей день, 23
квітня, зі свого календаря. Та брати Капранови вміють бути наполегливими і
перетворювати свою ідею в традицію.
Отож, 23 квітня 12.00 компанія
журналістів, письменників і громадських активістів зібралися на Контрактовій
площі. В центрі уваги – горбатий зелений запорожець. Автомобіль Капранових уже
став символом вуличної книготоргівлі. Без його головування жоден автопробіг не
обходиться.
Брати Капранови, як завжди,
придумали перформанс «Перетягування язика», пов'язаний з відносинами політики і
книговидавництва. Цього разу головними героями завдяки Закону про мови стали
язики Бориса Колісниченка і Сергія Кивалова. Що б прихильники рівності мов в
Україні не казали, а Закон про мови однозначно вдарив по нирках україномовній
книзі. По-перше, видавати стали менше. Це однозначно! По-друге, україномовна
книга на телебачення потрапляє лише 23 квітня на День книги, і то завдяки акції
братів Капранових. По-третє, письменники все частіше задумуються про те, щоб
поїхати на стипендію чи навчання в Європу. В Україні або ти думаєш про гроші і
відрікаєшся від творчості, або ти твориш і забуваєш, що хочеш їсти. На додачу,
вчора моя подруга, яка 90% свого життя розмовляє російською, при зустрічі зі
мною перейшла на українську. Я їй кажу, чого ти, не напрягайся, говори, як
звикла. А вона мені: «Російська мова –
для бізнесу, щоб бабло косити, щоб при потребі по-хамськи говорити, а
українська – для душі. Українською гроші не заробиш». А далі Оксанка почала
розказувати, що російська література – це література графів, а українська
література – це література кріпаків, знедолених людей. Мовляв, з російського
чтива легко йде Донцова, Пєлєвін, а хто такого ґатунку є в українській
літературі? Хто пише про позитивні речі? Про Ірену Карпу, Ірину Цілик, Тараса
Антиповича, Таню Малярчук вона не чула. Аргументувала це тим, а хто їх знає?
Лише ті, хто активно слідкує за літературним процесом, а середньостатистичний
робітник з україномовних знає лише Люко Дашвар з її песимістичною книгою «Село
не люди».
Наступними словами Оксанка мене
просто добила: «Навіть україномовний Скрябін написав свою першу книгу «Я,
Побєда і Берлін» російською і «Таємниця» Андруховича» вийшла російською, а не
українською». А те, що це переклад, Оксанка і не здогадувалася. І що ні
Скрябін, ні Андрухович ніколи не писали книг російською і що їхні книги якраз
не песимістичні, це не зарахувалося до «плюсів» української літератури. Все
одно моя подруга залишилася при своїй думці, українській літературі ще рости і
рости до російської. Нема в нас письменників-графів, лише діти кріпаків.
Щось я відійшла від теми. Так от,
повернемося до Контрактової площі і святкування Всесвітнього дня книги. Брати
Капранови щороку нагороджують письменника, який стартував у літературі з
дебютом. Цього разу пляшка вина, розлита у 2012 році, дісталася Роксолані Сьомі
за книгу «Вакації у Танґермюнде». Дівчині
також вручили на перспективу скриньку з монетами з різних країн.
А далі, випивши шампанського з
одноразових стаканчиків, учасники письменницького автопробігу порозсідалися по
машинах і поїхали до екс-книгарні «Знання» на Хрещатику, щоб пом’янути те
місце, де на головній вулиці столиці продавалися книги. Поет Артем Полежака
запалив лампадку і поклав квіти під поріг магазину. Зараз у приміщенні
екс-книгарні ведеться будівництво. Кажуть, що буде нова книгарня. Поживемо – побачимо.
Але факт залишається фактом, «Знання» - була одна-єдина книгарня на Хрещатику.
А тепер і її нема. Так, там був поганий менеджмент, але книгарня була мила і з невисокими
цінами, на відміну від інших книжкових магазинів, того ж «Сяйва» на Льва
Толстого чи «Читай-город» на Богдана Хмельницького.
Наступна точка – КМДА. Брати
Капранови за 5 хвилин під вікнами Попова розклали книжковий магазин на колесах.
Продаж книг під КМДА тривав теж не більше 5 хвилин. За цей час молодий чоловік із
Сімферополя купив книгу Антіна Мухарського, а бабуся з внуком - казочки. Вдалий
виявися книжковий ярмарок на колесах, письменники продовжували б і далі
торгувати книгами на Хрещатику, та треба було йти далі. Адже в Метрограді у
2012 відкрилася нова книгарня «Криївка». Треба було їх привітати і побажати
гарних продаж.
Ось так Київ відсвяткував
Всесвітній день книги. А ви як відсвяткували?
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.