Повернення Малевича

На день смерті Казимира Малевича у галереї «Совіарт» поговорили, що робити з всесвітнім художником далі.

Французи –лінгвоцентричні. Для Франції, якщо ти добре знаєш французьку, ти – фест француз. Для німців мова не така важлива. Вся справа у крові. Якщо твій дід чи вуйко були німцями, то Німеччина тебе любить, візьме до себе, дасть роботу і навчить мови. А для України мова мовою, кров кров’ю, а де ти народився. Тобі ніхто не буде споминати, що ти не звідси, не будуть з тобою ворогувати, але завше пам’ятатимуть, що  ти не свій.

К.Малевич. Автопортрет. 1933, Державний російський музей, Санкт-Петербург

Так от, Казимир Малевич по повному праву має бути українцем і Україна має претендувати на те, що свідомість Малевича сформувалася в Україні, а точніше у центральній її частині. Саме до таких висновків прийшли учасники круглого столу «К.Малевич» у галереї «Совіарт» 15 травня, у день смерті видатного художника.

Якщо ти геній, то всі народи, до яких ти маєш причетність будуть претендувати на твою славу. Саме так вийшло з Казимиром Севериновичем.


К.Малевич. Чорний квадрат, 1915, Державна Третьяковська галерея в Москві.

В України Малевича вкрали Росія і Польща.  Росіяни привласнили собі Малевича, бо він нібито сформувався у їхніх навчальних закладах як великий художник, а поляки приписали собі маестро супрематизму, бо в його жилах текла ніяка інша, як тільки польська кров. Та ніхто до цього часу не піднімав питання, що Малевич – не хто інший, як художник з Центральної України. І немає в його творчості ні Росії, куди він втік від переслідувань  в Україні Російською імперією поляків і українофілів, і тим паче Польщі, яка йому не дуже сподобалася. «Малевич не зрадів би, якби йому дали карту поляка», - каже художник Анатоль Федірко, виставка якого «Супрематична Україна» за мотивами Малевича проходить до 20 травня у «Совіарт».



К.Малевич. Скаче червона кіннота. 1928-1932,Державний російський музей, Санкт-Петербург

Художник, викладач і дослідник життя і творчості Казимира Малевича Анатолій Ходорковський з Санкт-Петербургу приїхав в Україну, щоб погостювати у Бердичеві, звідки родом. На круглому столі він висловив думку, що Малевич все своє дитинство зранку до ночі бачив супрематизм. За його словами, художник до 17 років жив на Поділлі в селі Пархомівка в Вінницькій губернії, де його батько Северин Малевич працював на цукровому заводі поміщика Терещенка. Про те, як саме жилося малому Малевичу, сьогодні ми можемо тільки здогадуватися. Бо ніяких фактів про його перші роки життя нам не відомі.

Анатолій Ходорковський щоразу, коли приїжджає на Вінниччину, розуміє, що ось він – весь Малевич. «Пархомівка – глухе село. Там немає лісів, гір. Самі рівнини. Селяни шматочками обробляють поля. Кожен шматок землі іншого кольору. Змінюються пори року – знову ж таки змінюються кольори. Там нічого немає. Тільки супрематизм. До 17 років Малевич був впевнений, що весь світ так виглядає. Можемо впевнено казати, що супрематизм Малевича походить з його дитячих вражень. Звідки в нього селянська тема, якщо Малевич все життя жив у Москві і Петербурзі? Та з Пархомівки, де провів раннє дитинство», - розмірковує Ходоровський.

Думка дослідника з Санкт-Петербургу заперечує припущення, які були зроблені до того. В Україні є три Пархомівки – у Вінницькій, Київській і Харківській областях. Спочатку була версія, що Малевич провів дитинство у Пархомівці Київській, так як народився у Києві, хрестився у костелі Олександра, що біля Володимирської гірки, тому куди сім’ї Малевичів було їхати, як не під Київ. Професор Дмитро Горбачов у своїй антології «Малевич та Україна» дослідив, що Малевичі з Києва переїхали у Харківську губернію. Нібито цукровара Северина Малевича запросив на цукровий завод у 1980 році підприємець Павло Харитоненко, власник найбільшої мережі цукрових підприємств у Російській імперії. З дослідження Горбачова випливає, що Малевич кілька років провів у Пархомівці Харківській. Та Ходорковський заперечує, що Малевич жив на Харківщині. Мовляв, на Вінниччині у Северина Малевича було помістя, того часу це був цукровий край Терещенка. Тому Прохорівка швидше за все була Вінницька. Адже відомо, що Малевич з матір’ю з Прохорівки їздили часто у Київ. З Харківщини це було б надто складно робити через великі відстані між піктами і відсутність на той час швидкісного транспорту, а от Вінниччина значно ближче. Поїздки у Київ можна було собі дозволити.

К.Малевич. Людина, що біжить. 1932-1934, Національний музей сучасного мистецтва - Центр Жоржа Помпіду.

Ходорковський має на меті повернути Малевича Вінниччині, встановити пам’ятний знак Малевичу у Пархомівці Вінницької області, дослідити детально біографію художника до 17 років. Бо як не крути, а доросле життя  людини – це наслідок її дитинства. Малевич таким вродився у Центральній Україні, тому і слава художника має бути пов’язана з  цією землею, впевнений Анатолій Ходорковський.
Заслужений діяч мистецтв України, автор книги «Шляхами Малевича. Зупинка – Конотоп» Ніна Велігоцька запропонувала створити у Києві «Центр Малевича». Бо це смішно, що досі у столиці України, де народився  Малевич, немає жодної установи, закладу чи організації, яка б займалася Малевичем і пропагувала його творчість по всій Україні і світі.

Художник Анатоль Федірко каже, що варто було б почати з малого – хоча б меморіальну дошку чи портрет художника встановити в Київській академії мистецтв, де викладав Казимир Северинович Малевич. «В Академії на коридорах висять портрети багатьох професорів, які там викладали. Їх ніхто не знає, а Малевича знають всі, та його портрету там немає».

В художній інститут у Київ Малевича запросив викладати Дзиґа Вертов, один із засновників і теоретиків документального кіно, який на той час читав лекції майбутнім художникам на кінофакультеті. Зі спогадів очевидців відомо, що Малевич проводив неординарні лекції. Він збирав студентів в актовому залі. Приходив на лекцію з великим чорним дерев’яним чемоданом, піднімав його в гору і казав: «Ось це Чорний квадрат. Це тупик всього мистецтва. Що ви тут робите?». Більше студенти ні слова від нього не чули, він виходив із залу, лекція закінчувалася.

За рішенням ЮНЕСКО 2015 рік названо роком Казимира Малевича – з нагоди сторіччя створення «Чорного квадрата». Що до цього часу буде зроблено в Україні, батьківщині великого художника, ще не вирішено. Але було б непогано, якби хоча б ці три ідеї реалізувалися – написана і видана біографія Малевича до 17 років, створено Центр Малевича і встановлено пам’ятний знак Малевичу в Київській академії мистецтв. Бо інакше Малевич прийде у сні до кожного українця і шанувальника мистецтва і запитає: «Що ви тут робите?».