Хто заставить українців перейти на українську

Завдяки російським туристам українці і білоруси стають націоналістами.

- Коли ми приїжджаємо в Європу, намагаємося між собою розмовляти білоруською, щоб не дай Боже нас не ототожнили з російськими туристами, – каже Льоша з Олею, які на кілька днів заїхали погостювати в Київ із Мінська.

На своїй батьківщині молоді люди повсякчас говорять по-російськи, так як вчилися в російській школі, виростали на російській музиці і літературі і спокійно робили кар’єру на мові сусідів. А білоруську, рідну, вивчали майже на рівні факультативу, як другу іноземну.

- У нас якщо ти на вулиці чи в магазині розмовляєш по-білоруськи, можеш мати неприємності. Тебе відразу сприймають за опозиціонера. А це не дуже комфортно, якщо насправді тобі політика до одного місця. До тебе приглядаються, твої слова запам’ятовують, щоб завтра знайти на тебе вагомий компромат і перешкодити якійсь несанкціонованій акції. У Білорусі будь-яку публічну тусовку вважають політичною. Ти можеш з друзями вийти на площу, без лозунгів і прапорів, і просто мовчати, а влада розцінить це як несанкціоновану акцію і ти відсидиш за свій перформанс кілька діб, - розказує Оля.

 Мої білоруські друзі – гіперактивні молоді хіпстери. За рік вони встигають побувати у кількох країнах Євросоюзу, завдяки каучсерфінгу мають приятелів по всьому світу. Вони спраглі до спілкування, культурного обміну і саморозвитку. Національні принципи – не для них. У Білорусі, будучи націоналістом, тільки собі нашкодиш. А в Європі відповідаєш сам за себе, а не за націю. Тому для моїх друзів питання мови і націоналізму стоїть на задньому плані, важливо яка ти людина, а не якою мовою розмовляєш.

Однак, коли Оля з Льошею їдуть в Європу, російської бояться як вогню. Коли їх запитують, звідки вони, кажуть, що з Білорусі, сусіди Польщі. І ні слова про Росію.

- Ти б бачила, як російські туристи поводяться закордоном. Куди не підуть, скрізь бикують. Всі люди напиваються  і матюкаються під час відпустки, але так, як це роблять росіяни, вміють тільки вони, це особливий дар. Ми не хочемо у Європі показувати, що також російські туристи. Тому, як би погано не знали білоруську, говоримо між собою нашою мовою. Тобто робимо все, щоб уникнути ярлика Раша.  Закордоном ми стаємо націоналістами, щоб не бути биками, – сміється Льоша.

Мені пригадалася історія з власного досвіду. Коли я з подругою їздили автостопом по Франції, основне правило було – не видати, що Україна – це Росія. За всю подорож ми ні разу не перейшли на російську, ні разу не сказали, що сусіди Росії. Бо бачили на своєму шляху не вельми приємні моменти, пов’язані з російськими туристами. Про Україну чомусь ніхто з наших попутників не знав, та й Польща, як географічний орієнтир,  їх особливо не цікавила. Рятувало одне, що ми багато сміялися і з вигляду були чорненькі. Тому  французи дали собі спокій, шукаючи країну, де розмовляють незрозумілою для них українською, і придумували собі, що ми – іспанки. Ну і добре. Краще вже бути україномовними іспанками, ніж туристками з Раші.