хвороби

Хвороби любовні – старші брати венеричних. Більш серйозні, трохи від’їдені, але від того лише гірше – роздуваються злість та цинізм. Прагматика проростає з досвідом, а досвід лише з часом.

Хворіти завжди неприємно, тим паче коли немає можливості отримати довідку, чи-то невеличкий перепочинок за станом здоров’я.  Жодних страховок і ніяких компенсацій – один лиш пом’ятий постільний режим. 

Ти повільно становишся кволим, година від години перераховуєш епізоди, намагаючись вичислити, коли ж, що ж побудило у твоєму – раніше ніби морально міцному і гнучкому – організмові потужні віруси. Що, якої миті запустило процес розкладу твого здоров’я.

Психічного.

Хвороби любовні – старші брати венеричних. Більш серйозні, трохи від’їдені, але від того лише гірше – роздуваються злість та цинізм. Прагматика проростає з досвідом, а досвід лише з часом.

Любовні хвороби передаються через ніжності і близькості (нехай іноді лиш уявні). Це потужніше аніж повітряно-крапельний, це небезпечніше ніж внутрівенний. Це набридливіше, аніж ранка на піднебінні. Тобі навіть не потрібно постійно дратувати її своїми фізичними докорами, знаючи, що це лише заглиблює поріз. Все одно не загоїться. 

Отже, ти, разом зі своєї осмисленою дурістю – єдині винуватці своїх хвороб. Що робити?
Чекати на ліки, запитувати їх в аптеках і знімати з полиць алкогольного відділу супермаркетів.
Запитувати в перехожих, молитись анархічним ідолам атеїзму.
Шукати місце на цвинтарі, запитувати розцінки.
М’яка чорна безвихідь з розбитим ескалатором.
Спускайся сам. Намагайся не впасти, борись з металевими сходами. Врешті, ти і є хитромудрий ідальго, твої вітряні млини під ногами. Повільно і розмірено спускайся розрізаними мертвими шляхами.
Підійматись вже нікуди.

30/05/2013

00:38